Ракетні навчання

01.12.2016 | 23:18

Ракетні навчання - шанс стати для України мисливцем, а не здобиччю

Десь за три дні до наших ракетних стрільбищ частина громади підвивала: та як же так, Росію нервувати. Насправді все це було із серії: вовка боятися, в ліс не ходить.

Наш сусід абсолютний неадекват, однак це не мусить заважати нам хоч стріляти, хоч танцювати ламбаду, хоч робити снігуряче барбекю на своїй території.

Наші повітряні сили десятиліттями були в такому занедбаному стані, що два дні стрільбищ -- це уже мегакрок, щоб згадати, що таке ракети і як їх пускати.

Крім того, досить уже бути постійно в становищі “дичина” і “мисливець”, та остерігатися, що про нас скажуть в Москві. Цікава була вечірня заява Пентагону в цьому смислі, що нічого росіянам сунути сопливого носа в наші військові навчання.

А нашим обережним громадянам варто перечитати новини, де і як проводила навчання Росія по периметру нашого кордону.

Так, в листопаді 2016 12 загальновійськова армія Західного військового округу РФ проводила командно-штабне тренування на кордоні з Україною -- у Воронезькій, Брянській і Бєлгородській областях, проходили військові навчання.

У серпні в Криму були військові навчання “Кавказ 2016”.

У червні Західний військовий округ проводив ракетні навчання неподалік наших кордонів з використанням “іскандерів”.

У квітні в Краснодаському краю тривали навчання російськоі авіації. “Мі-28 Н, або як ще їх називають "Нічні мисливці", КА-52, або "Алігатори" і Мі-35, або "Крокодили", виконують завдання по таємному переміщенню і польотів на малих висотах навколо систем протиповітряної оборони уявного противника”.

У лютому в Феодосії російська армія “вправлялася в ураженні ворожих цілей - із землі, з повітря та з моря. Навчання у Криму - частина перевірки південного військового округу Росії, до якого у Москві зараховують і захоплений півострів”.

Я уже мовчу про реальні бойові дії армії на Донбасі, які щодоби вартують нам кількох обірваних життів. На цьому всьому фоні наші дводенні стрільбища -- це мікропозитив. І спроба нарешті взяти лука до рук, а не бути вічним оленем, на якого полюють.