Ми маємо справу з однією із найбільш потужних імперій у світі – Парубій

27 лютого 2014 року Вас призначили секретарем РНБО, а 13 квітня було оголошено так звану антитерористичну операцію. З чим тоді стикнулися?

Я пригадую, коли ми сиділи практично усім складом РНБО і дивилися по телебаченню, як Російська Дума голосує за дозвіл введення своїх військ на територію України. Тоді ми мали наші перші розвідувальні дані, де було видно, що вздовж усього українсько-російського кордону сконцентровані російські підрозділи. Ми не знали, з якого напрямку вони будуть воювати, не могли прорахувати чітко ключовий момент удару.

Друга глобальна проблема – відсутність силових органів на які можна було опертись. Коли я був в Луганську, то пригадую, що було важко визначитися, які із спецпідрозділів вже є проти України, а які саботуватимуть рішення. Особливо в Луганську і Донецьку, де практично правоохоронні органи фінансувалися сім’єю Януковича. І вони були організовані не для того, щоб захищати громадськість, а для того, щоб кришувати бізнес сім’ї. Це був період, коли всі ці органи доводилося створювати заново. Добровольчий рух нам тоді багато в чому допоміг.

Чому тоді вирішили назвати АТО?

Коли ми сиділи і обдумували форму і механізм, щоб офіційно долучити Збройні сили до виконання операції. Бо дуже часто їх представники говорили, що нема регулярної ворожої армії і ми не будемо воювати проти населення, адже бойовики перший тиждень перед себе виставляли жінок і дітей. Був варіант формату введення воєнного стану або надзвичайного. Але обидва одночасно передбачали припинення політичного процесу в Україні, президентських виборів.

АТО – єдиний формат, який дозволяв залучення усіх бойових підрозділів та не зупинення політичних процесів. На той період це було найбільш оптимальне та правильне рішення, щоб згрупувати наші сили.

Скільки разів думали вводити воєнний стан? Чому не вводили?

Ми постійно дискутували. Мною, як секретарем РНБО, було запропоновано декілька варіантів. Перший пакет – введення воєнного стану в Донецькій та Луганській областях, і введення надзвичайного стану на прикордонних з Росією областях. Другий – введення воєнного стану на всіх областях. Третій – подібний до першого, але без надзвичайного стану на прикордонних областях. Ці проекти були не просто детально опрацьовані, а був розроблений алгоритм дій, щоб кожне відомство мало чіткий план дій. Рішення не вводити воєнний стан було швидше політичним, а не військовим.

Тобто після президентських виборів усі були готові до введення воєнного стану?

Так, усе було настільки підготовлено, що фактично тільки указ і воєнний стан міг бути оголошений будь-якого дня. Уся організаційна робота по підготовці цього рішення, включаючи думку і позицію членів РНБО, була проведена. Ми дали можливість президенту ввести його в будь-який момент.

В серпні Ви добровільно пішли з посади секретаря РНБО. Чому прийняли таке рішення? Як оцінюєте свою роботу на посаді?

Важко давати характеристики собі. Але я думаю, що мій контакт з військовими, самообороною, власний досвід і розуміння процесів опору допомогли уникнути на початковому періоді так званої «русской весны Новороссии», яка мала на меті 8 областей. Я усвідомлюю – помилки було допущено. Думаю, в Криму ми мали вести себе активніше в перші дні, коли було захоплено приміщення Верховної ради, а саме: знайти боєздатні спецпідрозділи і просто нейтралізувати той перший підрозділ, який зайшов. Це могло б на початковому етапі дати певну зміну планів противника, який теж пробував, де йти.

Як, на вашу думку, далі розвиватиметься ситуація?

Передбачити, особливо Путіна, дуже важко. Адже ірраціональні моменти відіграють дуже важливу місію і фактори впливу. І санкції, наскільки вони важливі, і наскільки матері загиблих в Україні російських солдатів підніматимуть внутрішній опір, і наскільки сильна українська армія – надто багато факторів. Держава має готуватися до найгірших варіантів, щоб не програти.