Надія у хокейних сумках

Психологи стверджують, що людям подобаються фільми жахів, адже після їх перегляду виділяється порція ендорфінів від усвідомлення, що жахливе існує, але не в твоєму житті. Подивившись якісний голлівудський продукт, з’являється розуміння, що джинси можна носити й не Levis, смартфон все ще непогано тримає заряд й не потребує заміни, ти не сліпий, із ногами й руками, у тебе є хороша сім’я і затишний дім. Приходить хоч і трохи оманливе, але відчуття комфорту, порція позитивних емоцій.

Практично всі новини з України нині схожі на рекламу фільму-катастрофи, з абсолютно нічим невиправданими жорстокістю, кров’ю, загибеллю безневинних людей. Жодна війна в історії людства не мала, мабуть, такої масштабної медійної складової.

Певний відсоток людей у всьому світі уважно дивиться телевізор, обурюється і продовжує спокійно жити далі, адже цей жах відбувається не з ними, тож вони щасливі. Мабуть, це нормальна реакція маленької людини, бо який сенс перейматися чужим горем, якщо нічим зарадити, начебто, не можеш? Лише спонукатимеш своє емоційне вигорання та депресію. У декого просто немає змоги допомагати, бо й у самих – скрутна ситуація. Але переважна більшість людей знайшли своє місце та день за днем наближають перемогу, як комахи по крихтах збираючи все необхідне.

Протягом перших тижнів війни українці скупили все військове спорядження у європейських магазинах й настала черга Америки. Українці та канадці збирають кошти та полюють на необхідні медичні препарати, спорядження, засоби спостереження. Є ті, хто все купує та відправляє за власний кошт, переважна більшість колективно збирає гроші на великі покупки. Деякі доброзичливці шукають додатковий підробіток, дохід від якого направляють у благодійні фонди. Ми навчилися робити неймовірні речі: знаходити те, що неможливо знайти, доставляти туди, куди неможливо довезти, й робити це в неймовірно стислі терміни. На додачу, все це зазвичай організовується спонтанно незнайомими між собою людьми, що теж зазвичай є майже неможливим, враховуючи традиційно складний український характер.

Так, минулого тижня ми з другом обговорювали вже звичні справи нашого «ленд-лізу» і мій візаві розповів, що відправляє медикаменти для військових із канадцем, котрий вже вдесяте летить в Україну з гуманітарним вантажем. Уявіть собі, десять подорожей в Україну за рік і всі – за власний рахунок!

Зі мною поділилися контактами і я вирішив розповісти історію Дейва.

Перша спонтанна поїздка: «як у фільмі-катастрофі»

Він живе у західній Канаді, поблизу красивих Скелястих гір. Звичайний канадець із стабільною роботою (невеликий бізнес із продажу спецодягу та спорядження) та приємною родиною. Дейв має затишний власний дім, комфортне життя, широке коло родичів та близьких друзів.

Але є у нього й справа, якій він віддає себе сповна поза роботою та родиною: днями він знову летить в Україну, збираючи максимально можливу кількість багажу, аби якнайшвидше доставити нашим захисникам все необхідне. Нині це найкращий спосіб доставки в Україну. Всі витрати на дорогу Дейв завжди бере на себе.

Перша поїздка була спонтанною. У Дейва є магазин військового спорядження, у якому на початку війни українці замовляли різні товари. Тоді всі разом – і покупці, й продавці – шукали можливості якомога швидше знайти все необхідне й доставити на фронт. На жаль, виявилося, що каналів доставки не існує, і єдиний можливий варіант – відвезти в своєму багажі. Коли Україну атакували з усіх напрямків зухвалі деградовані примати й нашим хлопцям критично не вистачало всього, доставка була, буквально, питанням життя та смерті.

Тому Дейв вирішив, що зробить усе сам.

У Канаді діє система накопичення бонусів Air Miles, яка надає користувачам так звані «аеросилі» в обмін на купівлю різноманітних товарів. У Дейва на той момент цих бонусів накопичилося достатньо, аби безкоштовно дістатися до Європи. Тоді він купив повно медикаментів та інших корисних на полі бою товарів і вилетів із українцем-напарником у Польщу. Кожен тоді віз по 4 великі хокейні сумки із дорогоцінним спорядженням.

Дейв дуже добре пам’ятає той день.

«Всі ж бачили фільми-катастрофи, де військові рятують світ від страшних потвор? Ми пережили щось подібне. У напрямку фронту їдуть нескінченні колони військової техніки, а в протилежному – поранені воїни та біженці: жінки із дітьми, літні люди. Тоді так виглядала Україна на кордоні з Польщею, у наше таке щасливе та сите 21 століття. У повітрі висить важкий запах дизпалива, крики, паніка, хаос, сльози. Неймовірна концентрація людського горя й одночасно доброти та співчуття. Навряд ви ще десь зустрінете стільки сильних та добрих людей, як було там. Мабуть, зараз це – найкраще місце на планеті, де розумієш, що світ не ідеальний, але є мільйони справді крутих людей, що цінності існують, що люди можуть бути відкритими та співчувати іншим», – розповідає Дейв.

А тепер уявіть собі коктейль емоцій чоловіка, який бачить все це, і який ще 12-15 годин тому пив каву в затишній оселі в Канаді.

Той перший вантаж швидко передали військовим і медикам, а сумки – біженцям, які переважно нічого із собою не мали: ні одягу, ні документів, ні навіть валіз. Навколо майоріли тисячі українських прапорів й повсюди йшов безперервний потік біженців. Панувало відчуття безсилля, фізичний біль від тисяч трагедій, свідком яких став.

Цей день назавжди змінив звичне канадське життя Дейва. Наразі воно перетворилося скоріше на перерви між черговими поїздками: встигнути зібрати ще більше медикаментів та обладнання, аби врятувати життя українців, які платять криваву ціну за світову меланхолію.

Рекорд – 47 багажних місць «Для України»

Після першої відбулися ще вісім поїздок й завжди – з величезною кількістю валіз. Рекорд Дейва – 47 багажних місць. Аби доставити додатковий багаж, треба заплатити 225 доларів за кожне місце, а це 10 тисяч доларів лише додаткових платежів. Він тоді сподівався, що канадські авіалінії, як це часто трапляється із пасажирами, в яких дуже багато багажу, доставлять валізи пізніше і безкоштовно підвезуть у готель. Але в аеропорту його чекав сюрприз: Air Canada не привезла особисті речі Дейва, натомість доставила всі 47 валіз гумдопомоги, бо на них були надписи «FOR UKRAINE» («Для України» - ред.). Люди в аеропорту, не домовляючись, почали забирати кожен по 3-4 сумки і підвозити їх до виходу. Всюди і завжди – допомога і підтримка, не треба навіть нічого просити.

Важко підрахувати кількість урятованих ним життів, але, за словами самого Дейва, найважливіший вміст його валіз та великих хокейних сумок – це не дорогі препарати та спорядження, а надія й віра в те, що ми всі разом переможемо державу-терориста, а також відчуття підтримки навіть із найбільш віддалених куточків планети. Валіз у канадців мало, але завжди є величезні зручні хокейні сумки, тому зазвичай саме в них Дейв доставляє все в Україну.

«Всюди, де були росіяни, залишається руїна»

Історій у Дейва накопичилося дуже багато, кожна поїздка – це виклик і багато сюрпризів, але об’єднує їх одне: жодна не була б можлива без підтримки волонтерів та українських бізнесів. Завжди є люди та організації, які роблять можливе і неможливе для допомоги Дейву в його благородній справі. Українські волонтери, які надають транспорт, житло та допомагають оформлювати документи, роблять неймовірну справу. Важко переоцінити й внесок поляків, який щоразу вражає Дейва.

Для канадця подорожі до України – це одночасно і важкий досвід. Під час своїх поїздок він зустрічає багато медиків, волонтерів та військових, і, на жаль, деяких із них вже немає в живих. Україна продовжує втрачати найкращих людей й для Дейва це стало гострим особистим горем. Його вражає безглузда жорстокість рашистів, які свідомо вбивають цивільних. Канадці, на щастя, не мають досвіду співжиття із неадекватними сусідами.

«Я бачив села на Херсонщині, де нічого не залишилося, окрім випаленої землі, бо рашисти знищують все, до чого можуть дістати», - каже Дейв. «Уявіть собі бідних людей, бідне село, в якому навіть продуктового магазину чи АЗС немає, люди живуть з городів. Навіть опалення там – велика проблема, бо немає деревини й відсутнє газопостачання. І зараз там немає нічого живого».

Дейв розповідає про Херсон, в якому росіяни обстрілюють цивільні об’єкти. «Ці варвари зазвичай розміщують військових та важке озброєння впритул до шкіл, лікарень та жилих будинків, і звідти стріляють по цивільних об’єктах на звільнених територіях. російський солдат не має поняття честі. Я на власні очі бачив наслідки «руского міра» і це – суцільний жах. росіяни цього, певно, не усвідомлюють, але вони розплачуватимуться за цей злочин поколіннями», – говорить канадець.

Відповідаючи на запитання про те, чим для нього є ці поїздки, Дейв каже, що «просто не може бути осторонь». «Мені хочеться, аби канадці допомагали Україні ще активніше. Люди, здається, ще не усвідомлюють, що там відбувається, наскільки ця перемога важлива для нас всіх. Не має бути геноциду та подібних жахів у 21 сторіччі», - підсумовує він.

Дейв постійно згадує, що «всюди, де були росіяни, залишається руїна». «Важко із чимось порівняти свої відчуття, коли бачиш двох бабусь-одноліток твоєї матері, які просять їжу та живуть у підвалі, втративши через «рускій мір» все. Важко оцінити тепло та вдячність всіх українців, котрим ти привозиш найнеобхідніше. Ти не можеш просто сидіти та дивитися телевізор на своїй кухні після такого», – зауважує він.

Турнікети, гемостатики, дрони, одяг та спорядження на понад 1 млн доларів

Виріс Дейв у місті Едмонтон, провінція Альберта, зараз йому 59 років. У нормальному житті він грає в хокей із друзями 2-3 рази на тиждень, простий в побуті та неперебірливий в їжі, хоча й любить нові страви. Він обожнює українську кухню та може перехилити чарку українського самогону.

В Едмонтоні практично у кожного жителя є українське коріння і Дейв не виняток: його 84-річна мати – українка. Батькові Дейва належало кілька магазинів коміксів, тож перечитав він їх дуже багато. Улюблений герой – Бетмен. «Бо останній вигравав битви не завдяки суперсилі, а тому що був розумним», - пояснює Дейв. «Я читав багато коміксів, можливо, це вплинуло на світогляд, адже я вірю у добрих героїв і сам завжди хотів бути таким. Однак я не вважаю свою справу героїчною, справжні легенди – це всі мої нові знайомі українці», - стверджує канадець.

Він визнає, що перебуває не у найкращій фізичній формі, аби зі зброєю у руках захищати Україну, «тому моя робота – використовувати інтелект та інші наявні ресурси, щоб максимально підвищити шанси українців на виживання».

Загалом Дейв із друзями вже доставив українським воїнам турнікетів, гемостатиків, дронів, одягу та спорядження на понад 1 млн дол. США. І він не має наміру зупинятися.

Мені поталанило особисто зустріти цього мужнього канадця, чий приклад надихає працювати заради перемоги ще більше.

Вже наостанок ми домовилися про співпрацю: Дейв за можливості організує доставку з Канади, а ми спробуємо надати логістичну підтримку в регіонах України, не покритих «Західним експресом» Дейва. У всіх ще багато роботи.

Володимир Змаженко, волонтер