Привид Павутини бродить по Росії

Першого червня 2025 року Сил оборони України провели спеціальну операцію «Павутина». Її називають одним із наймасштабніших та найефективніших ударів по військовій машині Росії з початку повномасштабної війни.  

Операція «Павутина» – удар ЗСУ по авіаційній компоненті ядерної тріади РФ

Цього разу українські дрони-камікадзе атакували п’ять стратегічних аеродромів Росії. Вони розташовані на великих відстанях від кордону:

1. Олєнья (Мурманська область) – 1 800 км від Києва
2. Бєлая (Іркутська область) – 5 500 км
3. Дягілєво (Рязанська область) – 700 км
4. Іваново (Івановська область) – 1 000 км
5. Украінка (Амурська область) – 6 000 км

За попередніми оцінками, в один день було знищено або серйозно пошкоджено більше сорока ворожих літаків, серед яких Ту-95МС, Ту-22М3, Іл-76, Ан-12, у тому числі рідкісні А-50 – літаки дальнього радіолокаційного виявлення.

У СБУ повідомили, що в результаті цього удару втрати стратегічної авіації ворога становлять близько 7 млрд доларів США. Загалом вражено 34% стратегічних носіїв крилатих ракет на основних аеродромах базування.

Вся ця рашистська армада останніми роками тероризувала українські міста. З названих носіїв від початку повномасштабного вторгнення агресор застосував по Україні 2437 крилатих ракет Х-101, Х-555, Х-55. Крім того, з бомбардувальників Ту-22М3, тепер уже вражених під час «Паутини», ворог випустив більше 400 надзвукових ракет Х-22, Х-32 –  українська ППО змогла перехопити їх лише декілька.

Для України це не просто вдалий військовий рейд. Це – символічна відповідь держави, яка десятиліттями була інтелектуальним та виробничим донором радянської (а згодом і російської) мілітарної машини. Тепер ЗСУ методично знищують крила імперії, що принесла небачену руйнівну війну на українську землю.

Операція «Павутина» – не просто блискучий приклад планування, координації та технологічної еволюції Сил оборони в цілому. Це символічна точка зламу: Україна фізично знищує зброю, до створення якої була причетна, коли десятиліттями перебувала в обіймах радянського військово-промислового монстра. Тепер він помітно здувся. І ця історія – про те, як молода незалежна держава розриває зв’язки з колоніальним минулим.

«Павутина» – логічне продовження воєнної ініціативи України

Від початку великої війни Україна не раз доводила, що її сила – не лише в хоробрості, а й у нешаблонних підходах та нестандартному мисленні. Знищення флагмана Чорноморського флоту крейсера «Москва» навесні 2022-го. Контрнаступальні, зокрема Слобожанська та Херсонська, операції восени 2022-го. Успішні удари по аеродромах у Криму. Вигнання Чорноморського флоту з українського півострова. Курський наступ 2024 року. І ось тепер – «Павутина».

Українські безпілотники, створені завдяки власним інженерним рішенням, довели, що Росія більше не може бути впевненою у безпеці навіть своїх найвіддаленіших військових баз. Знищення великої кількості ударних літаків – лише початок. Українська стратегія будується на розумі, чіткій координації та гнучкості – так її схарактеризували сьогодні у всьому світі.

Україна – співтворець російської авіації. І не тільки

Іронія долі полягає в тому, що значна частина цієї авіації – українського походження. Усі ці десятиліття Україна була одним із стовпів радянського авіапрому:

• КБ «Антонов» (Київ) створювало унікальні транспортні літаки – від Ан-12 до гігантів Ан-124 «Руслан» та Ан-225 «Мрія».

• Харківський авіазавод серійно випускав Ту-134 та інші типи авіації, необхідної для транспортування і бойових завдань.

• Мотор Січ (Запоріжжя) та КБ «Прогрес» ім. Івченка (Маріуполь) постачали двигуни для більшості моделей радянських та російських військових літаків.

• Львівський завод електроніки, Вінницький агрегатний завод, Хмельницький електронмаш виготовляли системи управління та авіаційну електроніку.

Це далеко не повний перелік підприємств військово-промислового комплексу України, які брали участь у створенні радянської, потім російської зброї. Тепер вона спрямована проти незалежної Української держави, котра сьогодні відстоює свою свободу.

Наприклад, стратегічні міжконтинентальні ракети «Сатана», якими досі лякають світ російський диктатор, яструби та пропагандисти Кремля, створювалися на Південмаші в Дніпрі. А крейсер «Москва» – символ горезвісного «руського корабля» – споруджений на Миколаївському суднобудівному заводі. Флагман Чорноморського флоту РФ було знищено внаслідок удару новими українськими ракетами «Нептун».

Не можна не виокремити у цьому ряді військово-промисловий Харків – місто, яке десятиліттями постачало деталі, комплектуючі, вузли для радянських літаків, системи керування ракетами та космічними кораблями. Це місто сьогодні Росія нещадно бомбардує з тих самих літаків. Місто-герой, яке мужньо чинить опір агресору, яке зараз радіє кожному знищеному Ту-95, бо за кожним із них – десятки врятованих життів.

Харківська інженерна школа, авіаційна традиція, науковий потенціал – усе це зараз працює вже на свою армію. На армію, що бореться за свободу своєї країни, а не за імперію.

Отже, українські фахівці, весь український оборонно-промисловий комплекс були потужним джерелом тієї зброї, яку Росія нині обернула проти українського народу.

І тепер Україні доводиться знищувати російську смертоносну зброю, до створення якої мала велику причетність.

Здача Україною ядерного арсеналу – також про це

1994 року Україна підписала Будапештський меморандум, відмовившись від третього у світі за потужністю ядерного арсеналу. Угода передбачала гарантії безпеки з боку США, Великої Британії і, звісно, Росії. Але гарантії виявилися лише словами.

Саме у межах ядерного роззброєння Україна передала Росії стратегічні носії – бомбардувальники типу Ту-160, Ту-95, велику кількість начинених ядерними боєголовками стратегічних і тактичних ракет.

Кілька десятиріч Незалежності – це ще й не до кінця продумані внутрішні процеси роззброєння, проведення необґрунтованої глибокої конверсії, невиправдана та поспішна переорієнтація ресурсів воєнної сфери на цивільний сектор.

Операція ж «Павутина» дозволила більш прискіпливо поглянути на цю трагічну для незалежної Української держави історію.

«Це лише початок», - говорить головнокомандувач ЗСУ Сирський

Операція «Павутина» стала справжнім шоком для всього світу. The New York Times, Le Monde, The Telegraph та інші впливові видання відзначили масштаб, креативність, силу та ефективність українського удару. Міжнародні військові аналітики заговорили про «нову фазу» війни, в якій Україна отримала ініціативу. Російські блогери в істериці, хіба що Міноборони РФ традиційно «нічого не втратило» – щоправда, фото з супутників показують зовсім інше.

Головнокомандувач ЗСУ Олександр Сирський був лаконічним: «Це лише початок. Ми знаємо, де і коли бити».

Українська «Павутина» безумовно стала прикладом виняткової винахідливості – з тих, що входять до підручників з історії та вивчають у військових школах, вважає Бернар-Анрі Леві, французький філософ, письменник та кінорежисер.

Вислови істориків, аналітиків, генералів спонукає нас також поглянути на цю воєнну подію з трохи іншого кута зору.

Війна поколінь і цивілізацій: історичний контекст

Нинішня російсько-українська війна – не лише про території. Це війна між минулим та майбутнім. Битва між варварським азійським авторитаризмом та молодою європейською демократією. Україна не вперше доводить, що великого та агресивного ворога можна перемагати значно меншими силами.

У Київській давноруській історії та особливо в Козацькій добі можна знайти багато яскравих цьому підтверджень.

Оборона Русі, походи київських князів Ігоря, Святослава, княгині Ольги Чорним та Каспійським морями, на Кавказ. Історичний похід Великого Київського князя Володимира до Криму, в Херсонес.

Похід козацького війська Петра Сагайдачного на Москву 1618-го.  Перемога під Хотином 1621-го. Конотопська битва 1659-го.

Успішні воєнні баталії козацьких військ у добу Національно-визвольної війні під проводом Богдана Хмельницького (1648-1654) – битва під Жовтими Водами, Корсунська битва, Пилявецька битва, Зборівська битва та битва під Батогом.

Морська звитяга запорожців XVI-XVIII сторіч – близько 50 різних походів.

Козацький меч був потужною зброєю проти всякої орди, навали та територіальних зазіхань войовничих сусідів. Зброєю проти всякого зла – звідки б воно не загрожувало – зі Сходу, Заходу чи Півдня.

Сьогодні ми бачимо продовження боротьби. І в серці цієї битви – той же Київ, Харків, Одеса, Дніпро, Херсон, Суми, інші неназвані міста, що колись брали участь у розбудові  імперії. Тепер вона їх руйнує та намагається знищити.

Сили оборони України стійко стримують навалу в рази переважаючого агресора.

Ще й Керченський міст

Третього червня Україна завдала третього удару по Керченському мосту – об’єкту, який не лише з’єднує тимчасово окупований Крим із Росією, а й є важливим символом путінської «збірки імперії».

Незаконно збудований у ході війни російський об’єкт стратегічного значення захищений окупантом із землі, повітря та моря.

Цього разу атака СБУ була здійснена за допомогою морських дронів нового покоління, що вкотре довело технологічну еволюцію українського підходу до війни. Влучання, попри посилену охорону з боку Росії, спричинило серйозні пошкодження залізничного полотна, зупинивши рух вантажів із боєприпасами та технікою на південну ділянку фронту.

Цей удар став ще однією ланкою в ланцюгу стратегічних дій ЗСУ, спрямованих на параліч російської військової логістики. Як і операція «Павутина», атака на міст показує зсув у парадигмі сучасної війни: Україна успішно протиставляє порівняно недорогі, мобільні та високоточні технології масивній, повільній та застарілій військовій машині Росії.

Результати очевидні: не лише логістичний колапс на кримському напрямку, а й дедалі сильніший психологічний тиск на Кремль. Україна ще раз продемонструвала, що може бити в саме серце ворожої інфраструктури – регулярно, точково і з мінімальними витратами. Це ставить під сумнів ефективність мільярдних вкладень Росії у бетон, сталь та ракети радянського типу.

Третій підрив Керченського мосту – ще один сигнал про зміну епох у війні. У протистоянні технологічної креативності проти важкого «залізобетонного» минулого Україна щодалі впевненіше здобуває стратегічну перевагу.

Уроки минулого

Отже, операція «Павутина» та новий удар по Керченському мосту – це не лише військовий прорив. Це акт історичної справедливості. Ми занадто довго жили ілюзіями про дружбу з імперією, що лише готувала нову війну.

1990-ті – роки наївності. 2010 – Харківські угоди та реванш проросійських сил. 2014 – війна як відповідь на Революцію гідності. 2022 – віроломне повномасштабне російське вторгнення в Україну. 2025 – битва за існування триває.

Україна знищує не лише літаки та окремі об’єкти. Україна знищує російську мілітарну машину. А з цим – колоніальну спадщину, в якій усе українське мало працювати на Кремль. І кожен удар ЗСУ – це удар по тій брехні, яку нам нав’язували століттями.

Джерело