Ким є Тарас Шевченко для українців?

Із 47 років життя Тарас Шевченко 24 роки пробув у кріпацтві, 10 – на засланні, а решту – під наглядом жандармів.

Шевченко вважав себе кобзарем – відповідно назвавши й свою головну збірку «Кобзар», тобто, людиною, яка в українській середньовічній історії кликала народ до бою.

У самодержавній Росії кріпак, тобто раб, міг стати найбільше «лялькою» в поміщицьких чи придворних театрах, а серед російських діячів 19 ст. вихідців із кріпаків не було майже взагалі.

У березні 1847 р. Кирило-Мефодіївське братство було викрите. Це сталося за доносом провокатора – сина російського жандармського офіцера. Найтяжчої кари зазнав Тарас Шевченко. За особистим розпорядженням царя він був відправлений рядовим до Оренбурзького окремого корпусу під «найсуворіший нагляд із забороною писати й малювати». Після повернення Тарас Шевченко власним коштом видав власноруч написаний «Буквар» для початкового навчання грамоти дорослих українців рідною мовою.

Між рабством і боротьбою Шевченко незмінно обирає боротьбу. Творчість Тараса Шевченка надзвичайно бунтарська й антиавторитарна. Російські царі, перед якими плазувала навколішки вся імперія, для нього лише «ведмеді» й «кабани годовані».

«Ревіли гармати» і козаки, які «вміють панувати» – улюблені теми Шевченка. Не менший пафос Шевченка спрямовано проти земляків – зрадників України: «рабів з кокардою на лобі», «лакеїв в золотій оздобі», «свинопасів» і «фарисеїв», «няньок отечества чужого».

За самий зв’язок з поетом можна було втратити все. Це, зокрема, сталося з керівником головного в імперії Московського залізничного вокзалу в Петербурзі Миколою Миклухою. Він був нащадком запорожця, який першим видерся на стіни турецької фортеці Очаків під час штурму в 1788 р., за що отримав дворянський титул. Лише за те, що Миклуха надіслав Тарасові Шевченку в заслання 150 рублів, його було звільнено з роботи й ледь не заарештовано, а невдовзі він помер. З університету за український патріотизм батька та його зв’язки із Шевченком було вигнано сина Миклухи – Миколу Миклуху-Маклая, який у 18-річному віці назавжди залишив Російську імперію і став всесвітньовідомим мандрівником.

Через архетиповість Шевченка радянський режим так і не ризикнув за все своє існування викреслити Шевченка з історії, як це було зроблено із сотнями інших українських діячів. Хоча радянська школа намагалася виховати відразу до творчості Шевченка, представляючи його п'яним мужиком в кудлатій шапці, це лишилося дрібним уколом.

Для партії і, головне, для самих українців було зрозуміло, що якщо на стіні не буде портрета Шевченка – то ця країна вже не буде сприйматися українцями як українська. З усіма відповідними наслідками.

Про розуміння важливості Шевченка може свідчити те, що до спроб атак на нього долучилися не лише російська пропаганда, але й сам Путін. Ще 2004 року під час візиту до України напередодні президентських виборів у виступі по трьох українських каналах, який дивилися понад 60% аудиторії, Путін заявив:

«Ще в студентські роки намагався читати «Кобзаря», але єдине, що я запам'ятав, і то, тому що це, вочевидь, дуже відповідало тоді моєму настрою. Вірш такий:

І день iде, i нiч iде,

І голову схопивши в руки,

Дивуюся, чому не йде

Апостол правди i науки...

Я пам'ятаю, прочитав і думаю: от як до речі. Я думав, що я такий балбес, нічого мені в голову не йде, виявляється, і великі люди, яких ми всі любимо, пам'ятаємо, поважаємо і цінуємо, мали такі ж почуття і переживання».

Просто в школі КДБ не вчили, що Апостолом правди і науки християни називають Ісуса Христа, на пришестя якого чекають...

Тарас Шевченко стверджував, що українська пісня «без золота, без каменю, без хитрої мови, а голосна та правдива, як Господа слово». Тарас Шевченко слідом за поетом Іваном Котляревським (1769–1838 рр.) зробив еталон української літературної мови з розмовної народної мови. Доти українська літературна мова була перенасичена церковнослов’янізмами. Котляревський у 1794-98 рр. написав живою мовою твір «Енеїда» на мотиви довньоримської літератури й історії запорізьких козаків, які після руйнyвання Запорізької Січі створили нову Січ за Дунаєм. Жива мова утвердилася в українській літературі на кілька десятиліть раніше, ніж це сталося в російській літературі, також перенасиченій церковнослов’янізмами.

Слово Шевченка, самоука і кріпака у другому поколінні, онука гайдамаки, стало набагато сильнішим, аніж слова царів імперії.

На знімку: пам'ятник Тарасові Шевченку, Рига, 2015 рік.

Фото Андрія Кравченко