Позбуваючись міфів НАТО

Радянська пропаганда позиціонувала Організацію Північноатлантичного договору як ворога номер один.

Карикатури, «викривальна» аналітика, новини й коментарі — все було спрямоване на демонізацію Альянсу. З часу розпаду СРСР минуло майже тридцять років, але багато українців і досі сприймають НАТО крізь призму тих старих стереотипів. Немало сприяє цьому й Росія, яка від початку 2000-х повернулася до антинатовської риторики й активно транслює її усіма підпорядкованими медійними каналами.

Через це підтримка населенням вступу до НАТО в Україні не була суттєвою. Особливо у східних регіонах і на півдні, де значний вплив мали, а подекуди й продовжують мати, кремлівські ЗМІ. Не в останню чергу через це під час сумнозвісного для України й Грузії саміту в Бухаресті 2008 року ми не отримали Плану дій щодо членства (ПДЧ). Це, фактично, розв’язало руки Москві, що за кілька місяців вилилося у російсько-грузинську війну, а згодом, 2014-го, російсько-українську, яка триває і нині.

Здавалося б, після збройної агресії наше суспільство мало б зрозуміти, що членство в Альянсі унеможливило б російський сценарій 2014 року. Втім, як не дивно, але закладені ще в радянські часи й підігріті нині Росією антинатовські стереотипи досі працюють й активно впливають на свідомість українців. Це одне з небагатьох питань, яке досі розділяє регіони країни.

Так, якщо на заході вступ до НАТО, за даними останнього дослідження Фонду демініціатив імені Ілька Кучеріва, підтримує 80% населення, у центрі — понад 54%, то на сході симпатиків Альянсу лише 29,1%, на півдні — 34%. Хоча загалом по Україні євроатлантичну інтеграцію підтримує більшість (51%), однак помітно, що регіони, які досі перебувають у зоні впливу російських і проросійських ЗМІ, налаштовані щодо НАТО упереджено.

Розвіяти ці міфи можна лише активною просвітницькою роботою. Так, днями в онлайн-форматі відбулася конференція для журналістів з тематики Україна — НАТО, організаторами якої виступили Укртелерадіопресінститут та Представництво НАТО в Україні.

Ця конференція була дуже важливою, бо в її роботі брали участь понад два десятки журналістів з регіональних ЗМІ. Саме такі мас-медіа користуються особливою довірою аудиторії. Та й журналістам з віддалених містечок часто буває складно поспілкуватися з експертами з галузі євроатлантичної інтеграції, аби заповнити свої прогалини в знаннях і відверто подискутувати про те, як Альянс сприймають у їхньому регіоні й чому.

На конференції в учасників була можливість почути історію створення НАТО й відносин України з Альянсом від провідних фахівців та посадовців. Серед них можна, зокрема, згадати директорку Центру інформації та документації Північноатлантичного альянсу в Україні Барбору Маронкову, віце-президента громадської організації «Атлантична Рада України» Олега Кокошинського, директора міжнародних програм Центру глобалістики «Стратегія ХХІ» Віталія Мартинюка.

Утім, чимало уваги учасники конференції приділили, так би мовити, «цеховим проблемам» журналістики, які сьогодні стали й одним із викликів для НАТО — а саме, мова про інформаційні війни як обов’язковий елемент гібридних воєн. Кандидат наук із соціальних комунікацій Олег Джолос нагадав, що медіаграмотність нині є запорукою демократичного розвитку держави. Віталій Мартинюк розповів про фейки та методики їх виявлень.

Робота з журналістами, а через них і з величезною аудиторією, сьогодні не менш важлива, ніж зміцнення обороноздатності. Це довели події останніх шести років в Україні і за її межами. Проте, аби бути ефективними, таких конференцій має бути значно більше.

Крім того, необхідно й читачам нагадувати, що інформація стала полем бою. Її більше не можна сприймати бездумно, даючи безмірний ліміт довіри телевізійним чи інтернет-експертам. Ваша позиція, особливо з приводу НАТО, стала реальним політичним чинником впливу. Отже, за думку кожного триває боротьба, і отримати об’єктивну інформацію у такій обстановці стає дедалі складніше.

Тетяна Пасова, «Голос України»

Фото Андрія Кравченка