Про Ілліча, Володю, Дональда та черговий «удар у спину»

Коли я був малим, я час від часу лякався того, чого не може бути, чогось, що сиділо в темряві. Проходячи ввечері повз власну кімнату, в якій було вимкнене світло, я іноді краєм ока ніби помічав у себе за столом Лєніна, що сидів напівобертом до мене, блідий та, ясна річ, мертвий. Вважаю цей страх раціональним, адже для дитячого розуміння було абсурдним утримання трупа Ілліча під колбою в центрі столиці країни, що мітить на світове панування в усіх без виключення сферах.

Нещодавно я спіймав себе на думці, що інший Володя, в тій самій столиці, неподалік від колби Ілліча, проходячи повз свою кімнату, де вимкнене світло, краєм ока бачить Дональда Трампа – живого та як ніколи повного сил, у червоній бейсболці «Make America great again».

Усі вже в курсі про трампівський свіжий ляпас «вєликой і нєдєлімой»? Він став США в кругленьку суму, та воно того варте, я думаю. Хоча б як нагадування світовим «гопникам», що жандарм не спить.

Нарешті, такий рідний серцю кожного росіянина Трамп все ж показує, що своїх міжнародних прагнень та національних інтересів він не зраджує, а відповідає на дії опонентів пропорційно, надаючи упевненості й союзникам. Шкода, що часто так багато невинних людей по всьому світові вимушені покладатися на рішення американського президента. Можливо, так уже повелося, що кожні півстоліття світ набуває ознак біполярності, в якій триматися Америки – означає мати серйозного союзника. На жаль, терпець урвався тоді, коли багато життів уже втрачено. 

Трамп не радився із радбезом ООН, розуміючи, що Росія там заблокувала б ініціативу, прикриваючи свого ручного диктатора Асада. Він просто показав силу, зробив так, як вважав за потрібне, і, можливо, як йому радили військові консультанти.

Росія, як завжди, вибухнула у відповідь голосними заявами про те, що ракетні удари по суверенній країні – то злочин, а звинувачення в застосуванні хімічної зброї – це фальсифікація, і що взагалі «ваші докази – не докази».

Що значить літовище сирійської авіації? Це російські бомбардувальники, російські інструктори, та, не виключено, російська хімічна зброя.  Найсмішніше те, що, знаючи про присутність російських військових на аеродромі, американці сповістили російське командування, аби ті забрали своїх з літовища, та в підсумку жоден росіянин не постраждав. Це велика насмішка з опонента, коли ти дозволяєш йому навіть забрати з-під удару своїх військових, мені здається. Звісно, це й можливість не розв’язувати третю світову.

Та чи готовий зараз Путін воювати серйозно, не з Україною, чи сирійськими дітлахами, а зі США? Ні, Росія проковтне цей інцидент, так само як проковтнула й літаки, збиті Туреччиною, й багато інших «ударів у спину». Саме так водиться на російському телебаченні називати міжнародні відносини.

Та світові лідери не образилися, а підтримали рішучого колегу, адже він зробив те, для чого їм усім не вистачало духу, а може – грошей. Колишній президент США уже анонсував запуск ракет цього типу, в разі, якщо Асад використовуватиме хімічну зброю. Анонсував, обіцяв та погрожував, та не запустив, а Трамп, ну, що «наш» в Росії, нічого не анонсуючи – запустив. Різко? – Вельми. Справедливо? – Беззаперечно. Дієво? – Побачимо.