Безвізовий режим мав би стати подякою українцям за їхню відданість європейським цінностям – Семерак

В української євроінтеграції перший ювілей – рік тому, 16 вересня, Верховна Рада синхронно з Європарламентом ратифікувала Угоду про асоціацію України і ЄС. Скріплена на папері дружба неабияк підсобляє нам у чи не найскладніший період існування держави: не тільки стримує ворожу агресію, а й допомагає виходу з економічної кризи, стимулює реформи. Однак досягнуто значно менше, ніж сподівалося. Чому? Про це та інше – у розмові з Остапом Семераком, народним депутатом, першим заступником голови Комітету Верховної ради України з питань європейської інтеграції.

– Минуло 12 місяців нашої євроасоціації. Які плюси-мінуси цього союзу? Чи не опинився він під загрозою, оскільки деякі країни ЄС затримують ратифікацію Угоди?

– Спершу – невеличкий екскурс в історію. У листопаді 2013-го, попри попередні запевнення, тодішнє керівництво України з надуманих причин на саміті  у Вільнюсі не підписало Угоду про асоціацію. Це і спричинило Революцію Гідності, призвело до великих жертв. Після перемоги Євромайдану не було іншого виходу, як повернутися до реалізації євроінтеграційних настроїв українців. Новостворений уряд з новообраним президентом підписали Угоду про асоціацію – спочатку  її політичну частину (березень 2014 р,), а згодом, 27 червня того ж року, – економічну. Процес ратифікації повинна здійснити окремо кожна з 28 країн-членів Євросоюзу. Поки що своє «добро» на Угоду про асоціацію не дали кілька країн. Це виклик для української дипломатії.

– Хто зволікає з ратифікацією?

– Мальта, Кіпр, Греція. На останню дуже впливає Російська Федерація.  Сподіваюся, що переговори, які відбуваються між Афінами і Брюсселем, знімуть проблеми з ратифікацією. Заминка у кіпріотів. Вони хочуть, щоб українські депутати денонсували угоду про уникнення подвійного оподаткування. Переговори з цього приводу будуть довгими…

– Що дала нам Угода про асоціацію?

– Основне наше завдання – уніфікувати українське законодавство, українські стандарти до європейських норм. Нині Євросоюз не готовий до швидкого розширення свої рядів. Але для нас важливо, щоб українці відчули близькість і відкритість Європи. Найшвидше це відбудеться із запровадженням зони безвізового режиму. У цьому питанні є приємні новини. Завершила роботу шоста «екзаменаційна» місія ЄС. У звіті вона готуватиме позитивний висновок. На його підставі Єврокомісія надаватиме позитивні рекомендації для Європейської ради. Коли вона проголосує, Україна може отримати безвізовий режим. Про точну дату його запровадження говорити  не беруся. Раніше її постійно зміщували. Не з нашої вини. Європейські партнери часто ставили перед нами нереалістичні завдання. Президент України говорив про необхідність завершення всіх процедур і ухвалення рішення до Ризького саміту у травні 2015 року. Навіть якби ми всі свої пункти виконали, Євросоюз не встигав прийняти рішення…

– Але сам Петро Порошенко критикував вітчизняні міністерства і відомства за зволіканням у питанні євроінтеграційних процедур…

– Критика стосувалася Міграційної служби. Однак мені здається, президента не правильно інформували…  З іншого боку, не завжди бюрократи ЄС поводилися коректно у «безвізових» переговорах з Україною. За шість останніх місяців їхні вимоги посилювалися. Поза тим, ми перебуваємо на фінальній стадії другого етапу «безвізового» шляху. Перший передбачав прийняття відповідних законів, другий – їх виконання. Найбільшою проблемою є імплементація в частині антикорупційного законодавства, формування інституту антикорупційного прокурора і його вертикалі. Досі немає навіть комісії, яка обиратиме цього прокурора. Свою четвірку кандидатів до неї  запропонувала Генеральна прокуратура – і вже наразилася  на велике обурення громадянського суспільства, яке шоковане біографіями запропонованих людей. 17 вересня – останній термін подачі заявок на участь у конкурсі. Європейці ставлять перед нами вимогу, щоб кандидати були захищеними від політичних впливів.

Українці з нетерпінням очікують безвізового режиму. Він мав би стати їм подякою від  Європейського Союзу за відданість європейським цінностям.

– Тож коли можна очікувати запровадження цього режиму?

– У розмовах з європейцями ми кажемо про початок року. Це не буде 1 січня 2016-го, а перша половину року. Йдеться не про саме запровадження безвізового режиму, а про прийняття рішення. Після нього місяців зо три триватимуть технічні процедури.

– Війна на сході може відкласти запровадження безвізового режиму?

– Не будемо приховувати: в Європі є противники надання Україні цього статусу. Їхній аргумент – конфлікт на Донбасі, нездатність органів української влади  відфільтрувати ймовірних терористів і їх прихильників. Однак запобіжників, які виставляє нам Європейський Союз, ми дотримуємось…

– Про що йдеться?

– Захист баз даних, процедура зміни прізвища-імені, процедура оформлення і збереження персональних даних.

– Чи не гальмує процес отримання безвізового режиму відкритий кордон з Росією?

– Коли Україна отримає зону безвізового режиму, це не означає, що зникнуть кордони між Україною, і скажімо, Польщею. Будуть прикордонники, митники. Колючий дріт теж буде. Але в українські паспорти не потрібно буде вклеювати візи, не треба буде їхати до консульств, стояти у чергах. Ми підписали з поляками угоду щодо кредиту у 100 млн., які підуть  на облаштування спільного кордону. Ці кошти призначені на оснащення чинних пунктів переходу у Львівській і Волинській областях, розбудову інфраструктури. Особливу увагу приділено пішохідним переходам, оскільки щодня їх перетинає 50 тисяч людей. 60 відсотків кредиту піде на будівництво під’їзних доріг (за 50-60 км від самого кордону).

А щодо українсько-російського кордону… Через військові дії на сході Україна не може контролювати понад 500 км його протяжності. Цю проблему ми вирішуватимемо ще довго. Вона, звичайно, не може не впливати на безвізовий режим…

– Проблема біженців, з якою зіштовхнулася Європа, може вплинути на терміни запровадження безвізового режиму?

– Зростання кількості біженців, які з Азії проникають на територію Європейського Союзу, «приземляє»  ЄС у розумінні процесів в Україні, з таким явищем, як вимушені внутрішні переселенці. Кількість біженців до ЄС і кількість людей, які в Україні змінили місце проживання через війну на Донбасі, – співставні. Йдеться про півтора мільйона осіб. Європа усвідомлює навантаження і ризики, які ми несемо. Заходить мова про створення спільного фонду, який займався б врегулюванням проблем біженців.

– Якщо не буде віз, наші внутрішні переселенці можуть хлинути в Європу…

– В Україні потрібно створити механізм, який би згладжував проблеми переселенців. Якщо людина вимушено покинула свою домівку і не може вирішити власних проблем на батьківщині, вона шукатиме виходу в інших країнах. Ми бачимо, що відбувається в Угорщині: люди атакують потяги, прикордонні застави… Зрештою, політику України щодо внутрішньо переміщених осіб теж критикували на Заході. Однак мені здається, у нас було прийнято правильне рішення: підтримувати переїзд людей, але не концентрувати їх в одних місцях (як свого часу зробила Грузія – побудувавши на західні кошти нові містечка). Грузини створили своєрідні «гетто», де не вирішували проблему працевлаштування, освіти. Український уряд зробив по-іншому: виділив на кожну сім’ю 2400 грн. для щомісячної оплати  орендованого житла. Цих коштів недостатньо, щоб винаймати  помешкання у Києві чи Львові, але їх вистачить, щоб проживати у маленьких містечках. Завдяки цим дотаціям багато людей змогли рівномірно поселитися по всій Україні. Навіть у київській школі, де вчаться мої діти, з’явилися викладачі з Луганська. Було б набагато гірше, якби вони залишилися десь у полі Харківської області — нехай у якісному, збудованому на кошти Німеччини мобільному містечку. Що б вони у тому полі робили?

– Ви – представник «Народного Фронту». Чим би пояснили зливу критики на адресу Арсенія Яценюка і скепсис соціологів, які кажуть про його вкрай низький рейтинг, який вимірюється на рівні статистичної похибки?

– Кожен з політиків наших сусідніх країн, які робили зміни у своїх державах, заплатили за свою роботу падінням рейтингів. Яценюк і партія «Народний Фронт» теж заплатили цю ціну.

Реформи, які відбуваються в Україні, – це рішення, які узгоджено з Міжнародним валютним фондом, Європейським Союзом. Це зрозумілий природній процес. Коли часто обговорюю ці процеси, на думку приходить аналогія зі старою формою страти у Китаї –через тисячі порізів. Коли людина має одну-дві маленькі рани, вона може жити, рани заживуть. Але коли завдати їй тисячі порізів, це несумісно з життям. Те саме відбувається в українському суспільстві – не тільки щодо прем’єр-міністра, уряду чи парламенту (його рейтинг теж близький до статистичної похибки)…

Уряд – колегіальний орган. Кожне міністерство відповідальне за формування і реалізацію державної політики в своїй галузі. На виконання Угоди про асоціацію затверджено план імплементації заходів, є секторальні плани. А далі ідуть 130 планів щодо імплементації окремих директив. І це все -   відповідальність міністра! Справа міністерства –

підготувати нові законопроекти, постанови чи інші нормативно-правові акти, які будуть впроваджувати в наше життя європейські стандарти. Давайте говорити правду: далеко не кожне міністерство зробило цю роботу ефективно, в тому числі ті підрозділи, які очолюють колишні іноземці. Попри жорстку критику, яку чуємо на адресу уряду в Україні, є інший бік медалі – позитивні відгуки наших західних партнерів. Глава МВФ Крістін Лагард на зустрічі з українським президентом сказала, що захоплена нашими успіхами.  МВФ прискіпливо моніторить і слідкує за нашими рішеннями, там «просто так» гроші не виділяють…

– Ви казали, що падіння рейтингу Яценюка – наслідки його реформ. А може, чесніше буде сказати — наслідок їхньої відсутності? Єдина реформа, яку народ відчув — поява поліції. Все інше пробуксовує. Корупція процвітає і далі…

– Зроблено багато, але недостатньо. Є багато що ще зробити. Ні нам, ні поколінню, яке прийде після нас, відпочивати не доведеться…

– Чому «Народний Фронт» відмовився іти на вибори самотужки? Це виглядає як боязнь побачити реальність…

– Це комплексне питання. В основі його – інтеграція трьох політичних партій. Недавно було об’єднання УДАРу і «Солідарності». Іде процес об’єднання цієї політичної сили з “Народним Фронтом”. Якщо єднаємося – нелогічно воювати між собою. Окрема участь у місцевих виборах цих політичних сил завершилася б віддаленням цих партій, взаємною критикою. Працюючи у парламенті, ці три політичні сили відчувають зближення. Є відчуття, що у перспективі ми повинні стати однією великою партією. Тому було вирішено, що «Народний Фронт» не йде на вибори окремо. Наші представники балотуватимуться у місцеві органи у списках об’єднаної великої партії Порошенка-Кличка.

– Побутує думка, що президент Порошенко рятує рейтинг Яценюка…

– Президент Порошенко і прем’єр-міністр Яценюк розуміють, що їхня успішна робота залежить від єдності. Всі пам’ятають 2005 рік, коли конкуренція, непорозуміння між президентом і прем’єром призвели до втрати влади ними обома. Порошенко і Яценюк –

самодостатні політики. Можливо, не просто їм  уживатися. Але розуміння небезпеки програшу обох є запорукою об’єднання.

Звичайно, будуть торпеди на це об’єднання. Все залежить від витриманості лідерів, членів партій. Від результатів спільної роботи.

– У суспільстві великі дискусії довкола прийняття у першому читанні змін до Конституції, які стосуються децентралізації. Чи існує єдність української влади у цьому питанні? Чи не обмануть нас? І чи не обманимо ми себе?

– Зміни до Конституції – поєднання двох незалежних проектів законів. Один стосується імплементації Мінських угод. Зокрема їх 18-го пункту про особливий режим місцевого самоврядування у Луганській і Донецькій областях. Петро Порошенко взяв на себе відповідальність за реалізацію мирного плану.  Український парламент мав би допомогти президентові реалізувати мирний сценарій завершення конфлікту. Очевидно, Мінський протокол не ідеальний. Але чи є у нас кращий сценарій? Ні!

Друга частина змін до Конституції – децентралізація. Не торкаючись її змісту, сумніваюся, що ці зміни треба робити у три етапи, як це пропонує Конституційна комісія: децентралізація, судова реформа, розширення прав громад…

Я прихильник окремого руху щодо виконання Мінських угод і окремого руху – щодо змін до Конституції. Повільне просування реформ є наслідком проблем, які закладено в Конституції. Баланс центральної і місцевої влади потребує корекції. Судова влада і боротьба з  корупцією теж потребує термінових змін. Щодо голосування у першому читанні… Не впевнений, що тих 265 депутатів, які були «за», так само проголосують у другому читанні. Причин може бути багато. Одна з них – зрив Мінських угод. Якщо продовжуватимуться обстріли української території, будуть гинути наші воїни, і далі на нашій землі перебуватиме російська армія, якщо ми не будемо контролювати 500 км свого кордону, то не буде доцільності в односторонньому порядку реалізувати Мінські угоди.

Децентралізація – це добре, але для реалізації цих змін потрібно підготувати інші законопроекти, які врегульовуватимуть нову систему місцевого самоврядування, а також повноваження перфектів, бюджетну складову. І це теж ставить у залежність виконання Мінських угод. Мені видається, що ідея пов’язати дві проблеми в одному законі була хибною.    Останні заяви президента: якщо Мінські угоди буде зірвано, ми не будемо голосувати за зміни до Конституції – підтверджують, що із самого початку це була політична гра. А нам для реформ потрібні не ігри, а чесна робота. Треба окремо займатися мирним врегулюванням, окремо – змінами в Конституцію…

– Людей турбує згадка у Мінських угодах про право так званих ДНР, ЛНР на створення так званих народних дружин, призначення «своїх» прокурорів. Українські патріоти переживають, щоб депутатські мандати не отримали бойовики…

– Так не відбудеться. Закон, в кому йдеться про те, що ви кажете, не діє.

– Але якщо це буде записано в Конституції, повинно діяти! Ми у такий спосіб хочемо узаконити Захарченка та інших терористів Лугандону. Вони потім диктуватимуть, що матимуть право призначати свого прокурора, суддю, міліціонера, утворюватимуть свої військові формування, впливатимуть на зовнішню політику Києва. Бандитів, убивць ми легітимізуємо. До того ж за планом Путіна хочуть нам повісити на утримання захоплені території. На них, за невеликим винятком, залишилися прихильники Росії. Хочемо на цих територіях, звідки виїхали проукраїнськи налаштовані люди, провести вибори?  Відомо яким буде результат – отримаємо пропутінський анклав. Логічно було б, якби ми оголосили ці території окупованими і відповідно ставилися б до них. А ми постачаємо туди електроенергію, воду, газ – але ні копійки не отримуємо за це в український бюджет…

– Погоджуюся з цими думками. Але майже всі норми згадуваних законів не діють! Насправді їх приймали не для того, щоб виконувати. А щоб вести гру з усіма учасниками  конфлікту, шукати мирний спосіб врегулювання ситуації. Позитив Мінських угод у тому, що вони зупинили активну фазу військового протистояння. Угоди зупинили смерті і дали час для зміцнення нашої обороноздатності. Дали свій ефект економічні санкції проти Росії. Якби їх не застосовували, була би активна фаза військової операції…

У Путіна одне завдання: довести собі, своїй країні, світові, що Україна – країна, яка не відбулася. Найкращою відповіддю Путіну  є Україна успішна, реформована.

– Один з яскравих реформаторів, грузин Міхаїл Саакашвілі, говорить про саботаж реформ з боку української влади, зокрема, звинувачує у цьому Яценюка. У суспільстві заговорили, що Саакашвілі може стати наступним главою уряду. Є у нього такі шанси?

– Найкращу відповідь надали президент, уряд і спікер парламенту на засіданні Кабміну. Саакашвілі – голова Одеської ОДА. Він прийняв українське громадянство. Прийняв умови архітектури тієї влади, яку побудовано в Україні. Вважаю некоректною політику, коли через публічний скандал вирішують важливі питання.

 – Але це був крок відчаю з його боку! Чотири місяці Саакашвілі бився головою об стінку. Достатньо йому було зробити публічні заяви, як питання вирішили за один день…

– Я думаю, що метод політичних шантажів не працює ніде. До речі, це не перший публічний скандал, коли реформаторам начебто не дають працювати…

– Рутинно змінити ситуацію не можна. Треба ламати революційно. Кредит довіри до президента, до прем’єра не є безмежним. У суспільстві може статися вибух. Багато що треба змінити, бо косметичні речі не проходять. У нас кажуть про зменшення навантаження на фонд оплати праці – та немає його! Кажемо про зменшення тиску на бізнес – немає цього! Кажемо про мінімізацію бухгалтерського обліку — навпаки, він став ще складнішим!

– Коли ми говорили про секторальні реформи, ту ж дерегуляцію – то це сфера відповідальності міністерства економіки. Кожен, хто взяв на себе відповідальність, повинен звітувати. Не можна все покласти на президента чи прем’єра…

– Інакше не буває. У всьому світі відповідальність покладають на обрану ними владу. Дивіться, що відбувається: голову Державної фіскальної служби Насірова звинуватили у тому, що він не задекларував дороге помешкання у Лондоні. Реакції влади немає. У порушення закону призначений на державну службу Насіров кілька місяців не складав депутатський мандат…

– Так, тут є питання. Але як потрапив на свою посаду Насіров? Його обрали в результаті відкритого публічного конкурсу…

– У Львові теж був публічний конкурс з призначення керівника податкової. Більшого фарсу годі було придумати. З приходом нового керівника повертаються колишні “системні адміністратори”, які працювали ще при попередніх владах.

– Хотів би ще раз повернутися до технології «тисячі порізів». Хочу, щоб ми не забували цю історію. Щоб дивилися на речі тверезо. Дайте людям, яких звинувачують, пояснити свої вчинки. Якщо вони не мають відповіді – повинні бути звільнені, бути покараними. Повинні понести політичну відповідальність і ті, хто ініціював те чи інше призначення…

– Або взяти пресловуту Олену Тищенко, керівника управління МВС із повернення активів, отриманих злочинним шляхом. Вона внесла неправдиві дані у свою декларацію про доходи за 2014 рік, там різниться інформація про її закордонне нерухоме майно, земельні ділянки та мільйонні доходи. Тищенко співпрацювала з казахським мільйонером Мухтаром Аблязовим, якого влада Казахстану звинувачує у викраденні активів на 6 млрд. доларів. Скільки вже часу пройшло, а рішення по ній не прийнято. Бо за нею стоїться Пашинський. А за Пашинським – Турчинов. Турчинов співпрацює з президентом. Якби глава держави виконав те, що він казав раніше – що для наведення порядку треба насамперед посадити трьох своїх найкращих друзів – ситуація в країні виглядала б інакше. Громадськість наводить шокуючі факти, а належної реакції немає…

– Громадськість має великий вплив на прийняття рішень. Це добре і не зовсім.  Бо часто громадські організації втрачають природу своєї функції – стають політичними інструментами. У світовій практиці громадські організації – це сторожові пси біля влади, слідкують, як вона працює. Але вони не можуть підміняти владу. Давайте подивимося на конкурси з призначення директорів державних підприємств, на яких (не зовсім у сфері державних фінансів) крутяться мільярди гривень. Візьмімо «Укрспирт». Ця компанія оперує сотнями мільярдів, рік після виборів живе без директора. Був конкурс за участю громадськості. Вибрали двох людей. Виявилося, у них – сумнівне минуле. Уряд відхилив ці кандидатури. Йде другий конкурс. Те саме… Комусь вигідно, щоб не було керівника підприємства, щоб був «в.о.»…

– Ми загалом кажемо про те, що влада втрачає довіру суспільства. І це найстрашніше. Цих «маленьких порізів», про які ви згадували, зазнає і суспільство…

– Політична боротьба, політична конкуренція має якусь межу, за якою – крах. Повинен відбутися консенсус політичних еліт, які взяли на себе відповідальність. Суспільство дало їм кредит довіри, дало термін, щоб вони проявили себе. Партії, які сформували коаліцію, повинні або працювати разом, «на ходу змінювати запчастини» – міняти міністрів та інших керівників центральних органі виконавчої влади, або в якийсь момент сказати: все, ми вичерпалися. Відтак переформатовують коаліцію або проводять нові парламентські вибори. Я вірю, що є ще запас міцності у коаліційних партій. Сьогодні відбуваються дискусії між чотирма фракціями про формування нових правил життя. За останні дев’ять місяців парламентські політики відмовлялися бути координаторами коаліції. Коаліція або усвідомить існуючу загрозу і виробить алгоритм спільної роботи, або роботи не буде…

–  Чи ймовірні нові вибори, у тому числі – президентські?

–  Якщо буде запущено процес дострокових виборів Верховної Ради, після них дуже швидко відбудуться і президентські, бо країна не зможе втриматися від  половинчастих кроків. Буде оновлено все вище керівництво. Як це вплине на ситуацію у країні? Це може мати трагічні наслідки для нашої державності. Але не хотілося би бути віщуном поганих новин. У коаліційних партій є шанс втримати ситуацію. Немає в коаліції якихось «чесних фракцій», а якихось «нечесних». Є проблема політичної відповідальності всіх.

Джерело: «Високий замок»