Китай у війні Росії проти України: що визначає позицію Пекіна

Поки світ обговорює зростання могутності Китаю, рекордні показники його експорту та технологічні амбіції, менш помітним залишається інший факт: значна частина цього зростання залежить від зовнішнього попиту. 2025 року експорт став одним із головних драйверів китайської економіки і водночас – її стратегічним  обмеженням. У контексті війни Росії проти України це має пряме значення.

Позиція Пекіна визначається не риторикою, а структурою його економіки.

Експортний рекорд як сигнал напруги

2025 року Китай зафіксував рекордний торговельний профіцит. Експорт зріс більш ніж на 6%, тоді як імпорт практично стагнував. Дослідження вказують на те, що близько третини економічного зростання було забезпечено саме зовнішнім попитом. Це нетипово висока частка для другої економіки світу.

Паралельно внутрішній попит залишався слабким: роздрібні продажі зростали повільно, споживчі ціни балансували біля нульових значень, виробничі ціни тривалий час перебували під дефляційним тиском.

Іншими словами, зростання дедалі більше формується не всередині країни, а поза її межами.

Рекордний експорт у такій конфігурації – це не лише показник конкурентоспроможності. Це спосіб компенсувати слабкість внутрішнього попиту.

Зовнішні ринки як стратегічна опора Піднебесної

Ключове питання – куди йде китайський експорт.

Сукупно на США та Європейський Союз припадає близько третини всього китайського експорту. Якщо враховувати пов’язані економіки та партнерів, залежність від розвинених ринків ще більша.

Для порівняння: частка Росії у китайському експорті становить лише кілька відсотків.

Економічно Росія не може замінити Захід.

Отже, будь-яка стратегія, яка передбачала б повноцінний розрив із США та ЄС заради підтримки Москви, означала б для Пекіна системний ризик – скорочення попиту, технологічні обмеження, фінансовий тиск.

Експортна модель автоматично обмежує простір для геополітичного радикалізму.

Пекін між балансуванням і ризиком

У війні Росії проти України Китай посідає позицію обережного балансування.

Він не приєднується до санкцій, не надає відкритої військової підтримки, просуває риторику «мирних ініціатив», уникає кроків, які могли б спровокувати вторинні санкції.

Це не нейтралітет у моральному сенсі. Це управління ризиками.

Коли третина зростання залежить від зовнішнього попиту, вартість конфлікту із ключовими торговельними партнерами стає занадто високою.

Чим сильніше економіка спирається на експорт, тим обережнішою стає зовнішня політика.

Український вимір: простір для раціонального тиску 

Для України важливо розуміти: позиція Китаю не є фіксованою з ідеологічних причин. Вона прив’язана до економічної архітектури.

Тривала війна в Європі означає: нестабільність на одному з головних ринків збуту, посилення координації санкційної політики, прискорене відокремлення технологічних ланцюгів.

Якщо війна переходить у фазу, що загрожує глобальній торговельній системі, Пекін змушений враховувати ціну ескалації.

Для Києва це означає одне: китайський фактор – не питання симпатій, а питання стимулів.

Чим чіткіше Захід пов’язує підтримку Росії з економічними наслідками для Китаю, тим вужчим стає поле маневру Пекіна.

Межі стратегічного партнерства

Росія для Китаю – ресурсний партнер та водночас  політичний інструмент балансування проти США. Але вона не є системоутворюючим ринком. Економічна асиметрія очевидна: масштаби торгівлі з ЄС та США кратно перевищують обсяги торгівлі з Росією. Це визначає межі партнерства.

Пекін може підтримувати Москву в дипломатичній площині, розширювати енергетичну співпрацю, користуватися знижками на ресурси.

Але повна стратегічна ставка на Росію означала б удар по власній експортній моделі.

Ціна ставки

Рекордний експорт Китаю – це не лише показник сили. Це маркер залежності. Країна, чия економічна стабільність значною мірою спирається на зовнішній попит, не може дозволити собі руйнування глобальної торговельної системи.

Саме тому Пекін обережний. Саме тому він не переходить межу прямої військової підтримки Москви. І саме тому його «мирні ініціативи» є радше інструментом стабілізації ризиків, ніж проявом геополітичного альтруїзму.

У перспективі справедливого завершення війни це означає: Китай діятиме не з міркувань солідарності чи симпатії. Він діятиме з міркувань економічного самозбереженення. І допоки експорт залишається його опорою, межа цієї обережності проходитиме там, де починається загроза власному зростанню.

Володимир Кравченко

На цю тему: Телефонний дзвінок із Пекіна, або Хто насправді може зупинити Москву