Незалежність: 25 років. А ким ви були у серпні 1991-го?

Де ви були 24 серпня 1991 року? – це напівжартівливе запитання, яким тролили одне одного політики в 90-і роки, для багатьох відлунювалося неприємним холодком по спині. Ті, хто не підтримав Незалежність, мали виправдовуватися.

Подібне питали й після першого Майдану у 2004-у, і після Революції Гідності. І людині, яка необачливо була «не тим» і перебувала «не в тому місці», доводиться виправдовуватися.

Наприкінці серпня 1991-го, 25 років тому, мало хто з нас розумів, що відбувається в СРСР, і куди нас затягне цей політичний движ. Ті, хто працював у пресі, або був політиком, затамувавши подих чекали, чим закінчиться московський путч. Але переважна більшість опікувалася власними справами: вчилися, трудилися, пестили дітей, скориставшись горбачовською перебудовою, робили перші кроки в бізнесі. Здебільшого - напівлегальному. Мало хто тоді передбачав, що у другому десятиріччі нового тисячоліття він буде відомим політиком, очільником держави або ж олігархом - та ще й у такі, скрутні, грозові, воєнні часи.

Звичайно, інтернет не завжди дає достовірні дані. Частина політиків про ті часи волїє на згадувати, бо займалися справами далеко не доброчесними, у біографіях декого зяють незрозумілі провали і білі плями. Інші заднім числом приписують собі політичні подвиги, так, що здається, ледь не кожен з сьогоднішніх політиків боровся і здобував Незалежність, хоча у той час ніхто про них і не чув.

Ті, хто не погодиться з даними, наведеними нижче: ласкаво просимо на наші сторінки із власною версією своєї тогочасної біографії… Отже, згадаємо: хто з відомих політиків і державних діячів ким був і чим заробляв на життя того далекого серпня 1991 року.

Насамперед, про тих, хто нас цікавить найбільше

Петро Порошенко. Нинішній Президент на той час учився в аспірантурі та працював асистентом кафедри міжнародних економічних відносин Київського університету.

Андрій Парубій. Спікер парламенту, друга людина у владі, у серпні 1991-го, можна сказати, займався наукою – був старшим лаборантом Карпатської архітектурно-археологічної експедиції Інституту суспільних наук АН УРСР. Одночасно обирався депутатом львівської облради й засновником Соціал-національної партії.

Володимир Гройсман. Нинішній прем`єр-міністр ще вчився у Вінницькій середній школі № 35, і оскільки закінчив десятирічку в 1994 році, то в серпні 1991-го був восьмикласником.

Юлія Тимошенко. А ось лідер «Батьківщини» вже тоді була на «ти» з енергоносіями. На момент ухвалення Акту про Незалежність вона займала кабінет комерційного директора створеної у травні 1991 року корпорації «Український бензин» - предтечі легендарної ЄЕСУ.

Олег Ляшко. Лідер радикалів саме завершив трудовий шлях скотаря колгоспу «Прогрес» села Лизівка нині Білокуракинського району Луганської області й розпочав кар`єру журналіста в газеті «Молода гвардія».

Андрій Садовий. Мер Львова і лідер Самопомочі звитяжно трудився регулювальником радіоелектронної апаратури виробничого об'єднання «Львівприлад».

Олександр Турчинов. Секретар РНБОУ в ті буремні дні уже займався медіа-бізнесом, десь у цей час він був головним редактором створеного ним разом з компаньйоном Українського відділення інформагентства «ИМА-прес» московського АПН, а можливо, вже очолив заснований ним же Інститут міжнародних зв`язків, економіки, політики і права.

Юрій Луценко. Нинішній генпрокурор був начальником техбюро цеху на заводі «Газотрон» (місто Рівне). А ще - сином першого секретаря Рівненського обкому КПУ.

В`ячеслав Кириленко. Студент 3 курсу філософського факультету Київського держуніверситету.

Віталій Кличко. Син військового льотчика Центральної групи військ Радянської Армії, який в часи перебудови з родиною перебрався до України. Був студентом Переяслав-Хмельницкого педагогічного институту ім. Драгоманова за спеціальністю: викладач з фізвиховання.

Міхеїл Саакашвілі. Одеський губернатор і борець з корупцією саме відновився на факультеті міжнародного права Інституту міжнародних відносин Київського держуніверситету. Дворічна перерва в навчанні, за деякими версіями, була викликана відрахуванням Саакашвілі з комсомолу і університету за розповсюдження дисидентської літератури. Реабілітуватися він зміг, лише відбувши два роки строкової служби в прикордонних військах КДБ.

Валерія Гонтарева, У 1987 році закінчила приладобудівний факультет Київського політехнічного інституту і в 1991 році, можливо, була в декретній відпустці у зв`язку з народженням сина Антона. За іншою інформацією, працювала на ЧАЕС у бухгалтерії.

Арсен Аваков. До 1991 року - інженер Всесоюзного науково-дослідного інституту охорони вод, він, за деякими даними, на момент проголошення Незалежності очолював засноване ним АТ «Інвестор».

Ірина Геращенко. Віце-спікер ВР опановувала професію на факультеті журналістики Київського державного університету імені Т.Шевченка.

Арсеній Яценюк. Закінчив на той час спеціалізовану англомовну середню школу №9 імені Панаса Мирного в Чернівцях і вже, мабуть, склав іспити й був зарахований на юридичний факультет Чернівецького національного університету імені Юрія Федьковича.

Геннадій Москаль. Нинішій закарпатський губернатор працював заступником начальника відділу карного розшуку УВС Чернівецького облвиконкому.

Олег Тягнибок. Після служби в Радянській армії саме поновив навчання на лікувальному факультеті Львівського медінституту, одночасно працював медбратом нейрохірургічного відділення міської лікарні швидкої меддопомоги. Очолював Студентське братство.

Анатолій Гриценко. Викладав технічні дисципліни у Київському вищому військовому авіаційному інженерному училищі.

Дмитро Ярош. Колишній лідер «Правого сектора» проходив військову службу в ракетних військах Радянської армії в Іркутську, не забуваючи при тому, що він член Народного руху і Української гельсинської спілки.

Віктор Балога. Майбутній голова Секретаріату президента Ющенка і лідер «Єдиного центру» освоював ази маркетингу на посаді старшого товарознавця Мукачівської господарсько-товарної бази.

Мустафа Найем. Сім`я 10-річного Мустафи перебралася з Кабула (де його батько обіймав посаду заступника міністра освіти Афганістану) транзитом через Москву до Києва и саме облаштовувалася на новому місці.

Цікавим буде й те, чим займалися старожили української політики, бо ж не всі вони на той час були при владі.

Євген Марчук. Генерал КДБ, на початку літа 1991 р. призначений ВР державним міністром з питань оборони, національної безпеки і надзвичайних ситуацій УРСР.

Володимир Горбулін. Колишній апаратник  ЦК Компартії України, перейшов працювати у підвідділ оборонного комплексу, зв`язку і машинобудування Ради міністрів УРСР.

Віктор Ющенко. Третій президент України у серпні 1991-го працював першим заступником голови правління банку АК АПБ Україна, до якого свого часу, цілком можливо, потрапив за протекцією Вадима Гетьмана.

Леонід Кучма. Генеральний директор ВО «Південний машинобудівний завод», депутат ВР УРСР.

Леонід Кравчук. На той час голова Верховної Ради УРСР. Близько 16.00, 24 серпня 1991 року саме він поставив на голосування Акт проголошення незалежності України, за який віддали голоси 346 депутатів.

Володимир Литвин. Колишньому спікеру парламенту не пощастило зустріти Незалежність на посаді відповідального працівника ЦК Компартії України, помічника секретаря ЦК.

Була значна частина людей, які не дуже вітали незалежність, але й у парадигмі Радянського союзу вже не бажали існувати, бо, образно кажучи, відчули смак до принад капіталізму.

Павло Лазаренко. У серпні 1991 року майбутнього «каліфорнійського в`язня» обрали першим заступником голови виконкому Дніпропетровської обласної ради, і життя попереду здавалося заможним та красивим.

Ігор Коломойський. Був ще не олігархом, а молодим підприємцем. Разом із своїм багаторічним партнером Геннадієм Боголюбовим створили кооператив, назвавши його «Сентоза», через який, за однією з версій, перепродавали оргтехніку з Південно-Східної Азії, а потім реалізовували нафту і феросплави.

Рінат Ахметов. Найбагатшій людині України тоді було неповних 25 років. Чим займався у ці дні – невідомо. Не знайшли жодних даних про його навчання, службу в арміїї чи офіційне місце служби. Перший запис у трудовій книжці, вочевидь, датується 1995 роком. Місце роботи – «Донгорбанк». Спроби журналістів висунути якісь версії з приводу занять Ріната Леонідовича у ці роки завершувалися позовами до них юристів Ахметова у закордонні суди. Тож більше – жодного слова.

Дмитро Фірташ. За однією з версій, саме в цей час став співвласником і одним з керівників фірми, яка випускала консервовані продукти.

Костянтин Григоришин. У 1991 році закінчив аспірантуру Московського фізико-технічного інституту, захистив кандидатську. Але потім подався з Москви в Україну, де, за однією з версій, зайнявся продажем металу.

Юрій Бойко. Головний опоблоківець ще не думав про вишки. У 1991-у він був начальником виробничого цеху хімзаводу «Зоря» в Рубіжному.

Сергій Льовочкін. Колишній голова адміністрації Януковича вчився у Київському державному економічному університеті на бухгалтера. Чи допомогло йому у вступі й отриманні диплома те, що був він сином одного з керівників управління виправно-трудових колоній МВС УРСР, наразі невідомо.

Андрій Клюєв. Ще один майбутній сірий кардинал Януковича в останні роки існування СРСР відкрив приватне підприємство «Шельф» (яке пізніше було перейменовано в «Укрподшипник») і в 1991-у, одразу після аспірантури, став його технічним директором.

Вадим Рабинович. Одна з колоритних постатей Опоблоку, а нині партії «Життя», як він сам розповідав у інтерв`ю напередодні проголошення Україною Незалежності, саме вийшов з виправної колонії, куди потрапив у 1984 році, отримавши від радянської феміди 14 років суворого режиму за розкрадання державних коштів у особливо великих розмірах. У дні путчу він саме заробляв свій «стартовий капітал», який вже через 3 місяці, за словами Рабиновича, становив 750 тисяч доларів.

Олександр Єфремов. Політолог Київського інституту політології та соціального управління.

Геннадій Кернес. Відповідно до офіційної біографії, розміщеної на сайті Харківської міськради, у цей час «працював на державних підприємствах міста». Поряд із тим, у міліцейських протоколах тих часів неодноразово згадувався якийсь собі «Гепа Харківський», відомий як шахрай і наперсточник, пізніше засуджений облсудом до 3 років позбавлення волі. Втім, два ці персонажі, безумовно, не мають нічого спільного.

Леонід Черновецький. Очолював організований ним же комерційний консультативний і науково-дослідний центр «Правекс» (згодом — концерн «Група Правекс», з якого пізніше виділився банк «Правекс»).

Віктор Медведчук. Працював адвокатом Київської міської колегії адвокатів, був відомим, як учасник процесів над літераторами-дисидентами Юрієм Литвином, Василем Стусом, директором Чорнобильської АЕС Віктором Брюхановим.

Віктор Янукович. Президент-утікач і державний злочинець був саме призначений генеральним директором об'єднання підприємств «Донбастрансремонт».

І ще кілька цікавих постатей

Владімір Путін. Після обрання Собчака мером нинішній очільник РФ, не пориваючи служби в КДБ, обійняв хлібну посаду голови комітету із зовнішніх зв`язків Петербурзької мерії, за даними російських досолідників його біографії, займався видачею ліцензій на вивезення за кордон сировини і кольорових металів, за що колеги якось влаштували йому скандал. Коли стало зрозумілим, що путч 1991 року провалився, подав рапорт про звільнення з лав КДБ.

Ангела Меркель. На той час була міністром у справах жінок і молоді в уряді Гельмута Коля, а також. Віце-головою Християнсько-демократичного союзу.

Хіларі Клінтон – член ради директорів компанії Wal-Mart Stores Inc, перша леді штату Арканзас.

Дональд Трамп. Улітку 1991 року переживав не найкращі часи. Після будівництва свого третього казино «Трамп-Тадж-Махал», в яке він уклав $1 млрд (переважно «неперспективними облігаціями»), вліз у борги. Відтермінування сплати відсотків і додаткові позики поставили його на межу особистого банкрутства. Банки й власники облігацій змилостивилися над Трампом і погодилися реструктурувати його борг.

А ким були Ви, читачу, 24 серпня 1991 року?

Євген Якунов, Валентина Сямро. Київ.

Фото Андрія Кравченка

Джерело