Україна може порушити питання про повернення собі статусу ядерної держави

Будапештський меморандум, на превеликий жаль, на Заході трактується як документ, який не створює юридичних зобов’язань для західних країн – учасників Меморандуму.

На жаль, це офіційна позиція всіх країн-підписантів. Виходить, що юридичні зобов’язання лишилися лише за Україною, яка їх чесно виконала. Зараз багато дискусій існує стосовно того, чи треба було це робити, або робити частково. Гадаю, це вже питання для істориків. Мене зараз хвилює правовий статус цього документа.

Якщо він не є обов’язковим, тоді виникає запитання: чи мають виконуватися наші зобов’язання по цьому документу?

Міжнародне право передбачає: якщо одна із договірних сторін не виконує свого зобов’язання, то інша має право вважати цей договір не чинним. Це означає, що ми можемо (я не кажу, що повинні) порушити питання про ДНЯЗ і повернення собі статусу ядерної держави.

Інше запитання – наскільки це допоможе нам у захисті національної безпеки, чи, навпаки, створить проблеми. Є дві групи експертів, які розділилися у своїх думках. Одні говорять про те, що ми можемо поставити перед Заходом питання, які є на порядку денному. Саме про це ми маємо думати в першу чергу – не про папери, які були підписані й не були виконані, а про реальну національну безпеку України. Інші експерти вважають, що такою позицією ми створимо додаткові проблеми. І в цьому теж є доля істини. Утім, ситуація потребує ясності. Ми маємо визначити всі ті інструменти, які можуть практично забезпечити наші національні інтереси.

Треба виходити з того, що ми стали жертвою російської агресії, і проти нас ведеться війна. Які у нас були сподівання на захист? Сподівання ці полягали в тому, що ми розраховували на допомогу від підписантів на випадок загрози національній безпеці. Але на практиці допомоги, яка могла б реально протистояти агресорові, ми не отримали. І це – реальність, адже ми справді не отримуємо того озброєння, яке могло стати стримуючим елементом.

Таким чином, треба подумати, як ми можемо це озброєння отримати. Озброєння буває ядерним і звичайним. Сьогодні є такі звичайні види озброєння, які за ударною силою не поступаються перед ядерним. Це можуть бути ракети середньої дальності, які мають радіус дії до п’яти тисяч кілометрів. Якщо ми реалізуємо цей напрям, то немає ніякої необхідності утримувати сили ядерного стримування.

Варіантів може бути декілька, але одним із них має бути можливість відновлення ядерного статусу, якщо інші варіанти не будуть визнані коректними. Йдеться не про те, що ми маємо оголосити себе ядерною державою. Це технічно неможливо і потребує тривалої підготовки. Але ми маємо чітко визначитись із конкретними опціями по обороні країни.

Я завжди був прихильником активної зовнішньої політики, яка ставить перед партнерами питання, а не реагує на те, що нам пропонують. Це значно продуктивніше і ефективніше. На превеликий жаль, маючи корумповану економіку, корумповану політичну систему і слабку державу, ставити питання руба для багатьох політиків не є можливим. Але це не означає, що ми не маємо вирішувати цю проблему і вести ясну та принципову зовнішню політику.

Без успішної економіки, здорової політичної ситуації всередині країни і наявності відповідних еліт, з якими б рахувались у світі, неможливо зрештою гарантувати національну безпеку.

Володимир Огризко, екс-міністр закордонних справ України, голова Центру з вивчення Росії

Джерело: День