2014 рік. Революція Гідності. Україна пам’ятає ті дні

…Три роки минуло від тих подій. Усього три роки. А іноді здається - ціла ера. І було це так давно, що пам`ять вже підводить, і не розумієш, чи дійсність досі стоїть в очах, чи уява малює весь сюрреалізм Майдану тих, останніх днів перед перемогою. Сірий ранок, сіра, обгоріла бруківка Майдану, стовп чорного диму над Будинком профспілок, який було видно аж із Нових Петрівців, хтось незримий у клубах диму зі сцени керує через динаміки обороною (чи вже наступом?), чорні від утоми й диму бійці. І ніхто геть не може сказати: де чужі «позиції», а де наші.

Майдан обстрілюють, але всі навколишні вулиці – як струмки, що стікаються до місця бою – сотні мирних жителів ідуть до центру, у кожного – молодого чи літнього, жінки чи малечі – важкі пластикові пакети – все для оборони, все для перемоги. В аптеках довгі черги – розбирають останні голки й нитки для зашиття ран, препарати, що зупиняють кров, сильне знеболююче.

Втомлені священники, тіла прикриті рядном, «швидкі», позашляховики, пікапи з пораненими, які стрімко зриваються з площі в напрямку найближчої лікарні – й медик, що намагається просто в кузові пікапа масажем серця повернути бійцю життя… Вже є звістки про багатьох загиблих, але дійсні масштаби смертей ще невідомі.

Дві тітоньки, щойно прибулі десь із заходу, просто на сходах Київради квапливо нарізують сало на бутерброди і з тацею лізуть у саме пекло (бо ж бійці голодні!), ті автоматично кидають сало до рота й буркотять: «Спасибі». «З миром!» - відповідають тітоньки. І оте «З миром!» дістає до самих нутрощів, до самої глибини душі, як мрія про щось недоступне…

На розі Поштамту самооборонець у прокопченій куртці димить цигаркою і вслуховується у звук пострілів:

- Це мисливська рушниця…, це – пістолет… А оце «калаш», одиночними…

- Це «Беркут» стріляє?...

- Може й «Беркут», а може вже й наші, - хитрить дядько.

І тут стає зрозумілим: що ж це за великі довгі сумки з самого рання спішно тягли із залізничного вокзалу серйозні кремезні хлопці з Івано-Франківщини… А може зі Львівщини чи Волині.

«Майдан озброєний! – приходить думка. – У «Беркута» нема мотивації лізти під кулі. А в карпатських лісорубів – є. Отже перемога вже зовсім недалеко…»

І тут же – тривога, бо розумієш, що все це серйозно, що Київ уже наш, але Україна простяглася далеко за межі Майдану, і невідомо, як буде в Криму і на сході. І що, можливо, попереду війна…

Якими були ці дні? Про що ми тоді думали? Читаючи стислу хроніку тих днів, кожен згадає своє…

…Отже, 16 лютого 2014 року. Віче на Майдані ухвалило: почати «Мирний наступ» під стіни Верховної Ради. Мета: підтримати голосування парламентом постанови про повернення до Конституції 2004 року, яка збалансувала б парламентські і президентські повноваження.

Мирна хода починається вранці 18 лютого.

Цього дня у Верховній Раді – гаряче. Опозиція вимагає голосування за повернення до Конституції 2004 року. Це, на їхню думку, єдиний можливий вихід із кризи. Однак, влада все ще не розуміє, яким близьким є її кінець, і зареєструвати постанову про відновлення дії Конституції 2004 року депутатам не вдається. Опозиція блокує трибуну парламенту.

Тим часом під Верховною Радою починаються сутички між демонстрантами та силовиками. Урядовий квартал, як і раніше, лишається заблокованим правоохоронцями, і демонстрантам не дають можливості підійти до стін парламенту, аби підтримати своїх політиків. Уже через годину масові бої охоплюють кілька прилеглих вулиць. Разом із силовиками в урядовому кварталі – сотні «тітушок». Вони вишукують і добивають активістів, котрі вже опинилися на землі або відстали від своїх.

Цього дня від побоїв і знушань «беркутівців» постраждали двоє науковців, співробітників Інституту кібернетики імені В.М.Глушкова НАН України – батько і син Кузнєцови. Їх фото, де вони закривавлені, підтримуючи один одного, йдуть по Інститутській, облітає світові ЗМІ.

Микола Кузнєцов – доктор технічних наук, член-кореспондент НАН України, професор, лауреат Державної премії в галузі науки і техніки. Син Ігор – кандидат фізико-математичних наук.

Перший раз на Майдан вони прийшли 1 грудня, після побиття студентів і продовжували ходити туди кілька разів на тиждень. 18 лютого, коли вони прийшли на Інститутську, спочатку все було спокійно. Раптом почалась атака «беркутівців». Їх повалили і били кийками по голові й спині. Миколі зламали лопатку, на лобі була кругла рана від пластикової кулі. Коли «Беркут» відступив, допомогу їм надали медики-волонтери, а активісти Автомайдану відвезли до Військового шпиталю, де їх і знайшли рідні.

…Між тим, групи «беркутівців» займають дахи будинків, з яких ведуть стрільбу з крупнокаліберної травматичної зброї і кидають у юрбу демонстрантів світло-шумові гранати. Кількість постраждалих йде на сотні, пройшли повідомлення про перших загиблих.

Того дня на вулицях Інститутській та Грушевського, Кріпосному провулку та Маріїнському парку загинули 20 осіб, а 509 отримали тілесні ушкодження.

Ще з середини дня центральні станції київського метро «Хрещатик», «Майдан Незалежності», «Арсенальна» та «Поштова площа» закриті на вхід та вихід. А о 16 годині повністю зупинений рух метрополітену. На шляхах Києва утворилися десятибальні затори. Центр міста повністю паралізовано. Разом із тим, інший громадський транспорт працює безкоштовно, і його роботу продовжено на всю ніч. Під'їзди до столиці заблоковані ДАІ, машини зупиняють автоматники, перервано залізничне сполучення із Львівською та Івано-Франківською областями. Допомога захисникам Майдану із західної України прибуває лівими автобусами, які пробираються до Києва манівцями.

Після тривалих зіткнень, увечері 18 лютого, мітингарів відтісняють на Майдан. «Беркутівці» оточують їх із боку Інститутської та Європейської. Починається штурм. Аби захиститись, активісти підпалюють шини. Через деякий час їм вдається утворити суцільну смугу полум'я, яка заважає прориву правоохоронців. Люди кидають до вогню все, що горить.

У ніч з 18 на 19 лютого протистояння стає ще запеклішим. «Беркутівці» підганяють до Майдану водомети, намагаючись загасити й полум'я, але спроби марні. Майданівці відбиваються бруківкою, піротехнікою та «коктейлями Молотова». Інтернетом шириться відео, як одразу з кількох боків пляшками з бензиновою сумішшю підпалюють БТР, під захистом якого «беркутівці» намагалися атакувати Майдан.

У Трапезній церкві Михайлівського собору розгорнуто цілий «резервний госпіталь», де надається допомога постраждалим. Зранку на території монастиря облаштовано пункт збору медзасобів, куди тисячі киян привозять ліки, їжу й речі для постраждалих та інших учасників протесту.

Опівночі лідери опозиції Арсеній Яценюк, Віталій Кличко та Олег Тягнибок відправляються на переговори на Банкову. Розмова триває близько години, а по її закінченню опозиціонери повідомляють: Янукович не йде на жодні поступки і хоче, щоб Майдан здався.

О першій ночі спалахує пожежа в Будинку профспілок. Активісти, які встигли врятуватися, повідомляють: усередину з даху та з першого поверху увірвалися бійці «Беркуту», які запалили будинок. За короткий проміжок часу полум'я охоплює більшу частину будівлі, а всередині ще лишаються люди. Їх рятують за допомогою підйомного крана та мотузок. Пожежу вдається загасити лише під ранок 20 лютого.

В ніч з 18 на 19 лютого отримує кілька вогнепальних поранень 64-річний український професор, поет і кінорежисер Станіслав Чернілевський.

Потім, перебуваючи на лікуванні в Чехії, він написав книжку віршів «Чеський зошит», в якій відобразив події на Майдані, присвятивши збірку лікарям празького шпиталю Motol, котрі зазначили, що це перший випадок такої романтичної подяки за десятиліття існування програми MEDEVAC.

Як згадав Станіслав пізніше: «Ми йшли з банку, і бачили, як б'ють студентів, які просто прийшли подивитися. Молодь завжди азартна й любить полякати уряд. І їх почали бити по-чорному, страшно».

Зараз Станіслав Чернілевський працює режисером і редактором на ТРК «Студія 1+1», зокрема відповідає за дубляжі українською мовою іноземних фільмів.

…За даними Міністерства охорони здоров'я, у боях 18-19 лютого загинуло 27 людей, ще 351 звернувся до лікарень, а 241 госпіталізовано.

Ранок 19 лютого не приносить полегшення. Янукович оприлюднює звернення, в якому наголошує, що його намагалися схилити до силового варіанту вирішення політичної кризи, однак він підтримує шлях діалогу. Він кривить душею, бо водночас лякає: «Лідери опозиції перейшли межу, коли закликали людей до зброї, і повинні постати перед судом». Напруга зростає із заявою голови СБУ Олександра Якименка про початок «антитерористичної операції», до якої мали залучити й війська Збройних сил.

Київ все ще перебуває у транспортному колапсі. Метрополітен не працює. Залізничне сполучення з західними областями відсутнє. Школи і дитячі садочки в центрі міста зачинені.

Та штурм Майдану сколихує всю Україну. Оскільки влада ігнорує вимоги протестувальників, громадяни в областях захоплюють приміщення обласних органів влади. Мітингарі увійшли до приміщень Львівської, Івано-Франківської, Тернопільської, Волинської облдержадміністрацій.

Увечері в Адміністрації Президента – нові переговори влади з опозицією, за результатами яких Арсеній Яценюк повідомляє: оголошено перемир'я, і штурму Майдану сьогодні не буде.

Ніч 20 лютого на Майдані проходить у цілому спокійно. Однак, вже зранку поновлюються зіткнення з боку вул. Інститутської.

За свідченнями очевидців, групи по кілька людей під прикриттям спецпризначенців кидали світло-шумові гранати. Протестувальники починають відповідати.

З обох сторін летять вибухові пакети і фаєри. Зі сцени Майдану лунають заклики, що на «передовій» потрібні медики.

Напруження зростає щохвилини. З'являються перші повідомлення, що по майданівцях ведеться вогонь із вогнепальної зброї. Снайпери з дахів готелів «Козацький» та «Україна» відкривають по протестувальниках прицільний вогонь на ураження.

Кулі летять не лише в першу лінію оборони, а й далі, в натовп, серед якого - жінки, медики та журналісти. Від Жовтневого палацу та вул. Інститутської починають приносити поранених і вбитих.

Удень тодішній міністр внутрішніх справ Віталій Захарченко офіційно визнає, що силовикам видали бойову зброю.

20 лютого на Майдані отримує поранення в шию від кулі снайпера медик-волонтер Олеся Жуковська. Куля проходить за сантиметр від сонної артерії. Вона думає, що помирає і встигає написати у соцмережі: «11:44. 20 лютого. Я помираю». Ці слова і фото пораненої дівчини з`являються у багатьох ЗМІ світу.

За три тижні до поранення Олеся відсвяткувала свій 21-й рік народження. Вона приїхала у Київ з Тернопільщини, де працювала медсестрою у лікарні. Жила в наметах та допомогала людям на Майдані.

Як згадає потім Олеся, в тому секторі, де вона стояла, вона була першою, у кого влучила куля. Потім там снайпер розстріляв ще десятьох. Прицільно – у сонну артерію. Ніхто не вижив. Її врятувало, що поруч стояла швидка. Якби медавто довелося викликати, дівчина не вижила б.

Після одужання вона навчалась на медичному факультеті Національного медичного університету імені О.О.Богомольця. У 2016 році, як учасник Революції Гідності, була  нагороджена орденом «За мужність» ІІІ ступеня…

У кривавий четвер, 20 лютого, був поранений гумовими кулями від «Беркуту» в ноги та ножем від «тітушок» – у шию Микола Саюк, позивний «Француз», із січня 2014 року активний учасник Майдану.

З початком війни став до лав «Айдару» та пійшов добровольцем в АТО. У грудні 2014 року підписує контракт із ЗСУ до закінчення особливого періоду. Але 1 листопада 2016 року гине в бою біля села Славне Мар'їнського району Донецької області. Залишив дружину, з якою за кілька місяців до загибелі одружився у рідному батальйоні «Айдар».

У другій половині дня 20 лютого протестувальникам удається витіснити правоохоронців з Майдану на вулицю Грушевського. Вони знову беруть під контроль Український дім, оточують Жовтневий палац і починають відновлювати барикади на Грушевського, Трьохсвятительській і на Володимирському узвозі.

Під вечір 20 лютого лідерам опозиції вдається зібрати кворум у Верховній Раді й почати екстрене засідання. У парламент прийшли 236 нардепів, які одноголосно скасовують антитерористичну операцію СБУ та зобов'язують усіх силовиків розблокувати вулиці й повернутися на місця постійної дислокації.

З 18 по 20 лютого на Майдані загинуло найбільше людей – 78 осіб. Наймолодшому з них - Назару Войтовичу, було 17, а найстаршому – Івану Наконечному - 83. Окрім українців, жертвами режиму Януковича стали представники й інших національностей. Усі вони увійшли до меморіалу мучеників за українську Незалежність - до Небесної Сотні.

99-ти бійцям Небесної Сотні Президент України Петро Порошенко посмертно присвоїв звання Героїв України, а троє іноземців - білорус Михайло Жизневський, грузини - Зураб Хурція і Давид Кіпіані, посмертно нагороджені орденами Героїв Небесної Сотні.

Наступного дня, 21 лютого, офіційна влада України юридично визнає жертвами загиблих мітингувальників Майдану.

Зранку Київський метрополітен практично повністю відновлює свою роботу. Закритими для входу та виходу пасажирів залишаються лише станції «Хрещатик» і «Майдан Незалежності».

Ще вночі в Адміністрації Президента розпочинаються переговори між Віктором Януковичем та лідерами опозиції по врегулюванню кризи. Там же присутні представники Європейського союзу та Росії. Перемовини тривають понад дев'ять годин. Удень повідомляється, що Янукович та лідери опозиції підписали Угоду з урегулювання кризи в країні, яку Арсеній Яценюк назвав «капітуляцією Януковича». Глави МЗС Німеччини, Польщі та Франції засвідчили підписання угоди.

Ось її текст.

«Стурбовані трагічними випадками втрати життів в Україні,

Прагнучи негайно припинити кровопролиття,

Рішуче налаштовані прокласти шлях до політичного врегулювання кризи,

Ми, сторони, що нижче підписалися, домовилися про таке:

1. Протягом 48 годин після підписання цієї угоди буде прийнято, підписано і оприлюднено спеціальний закон, який відновить дію Конституції України 2004 року зі змінами, внесеними до цього часу. Підписанти заявляють про намір створити коаліцію та сформувати уряд національної єдності протягом 10 днів після цього.

2. Конституційна реформа, що врівноважуватиме повноваження президента, уряду та парламенту, буде розпочата негайно і завершена у вересні 2014 року.

3. Президентські вибори будуть проведені одразу після прийняття нової Конституції України, але не пізніше грудня 2014 року. Буде прийнято нове виборче законодавство, а також сформовано новий склад Центральної виборчої комісії на пропорційній основі відповідно до правил ОБСЄ і Венеціанської комісії.

4. Розслідування нещодавніх актів насильства буде проведено під спільним моніторингом влади, опозиції та Ради Європи.

5. Влада не запроваджуватиме надзвичайний стан. Влада й опозиція утримаються від застосування силових заходів.

Верховна рада України ухвалить третій закон про звільнення від відповідальності, який поширюватиметься на ті ж правопорушення, що й закон від 17 лютого 2014 року.

Обидві сторони докладатимуть серйозні зусилля для нормалізації життя в містах і селах шляхом звільнення адміністративних та громадських будівель й розблокування вулиць, скверів і площ.

Незаконна зброя має бути здана в органи Міністерства внутрішніх справ України протягом 24 годин з моменту набрання чинності вищезгаданим спеціальним законом (п.1 цієї Угоди).

Після зазначеного періоду всі випадки незаконного носіння та зберігання зброї підпадатимуть під чинне законодавство України. Сили опозиції та влади відійдуть від позицій протистояння. Влада використовуватиме сили правопорядку винятково для фізичного захисту будинків органів влади.

6. Міністри закордонних справ Франції, Німеччини, Польщі та Спеціальний представник Президента Російської Федерації закликають до негайного припинення всіх видів насильства та протистояння.

м. Київ, 21 лютого 2014 року

Від влади: президент України Віктор Янукович

Від опозиції: лідер партії УДАР Віталій Кличко,

лідер ВО «Батьківщина» Арсеній Яценюк,

лідер ВО «Свобода» Олег Тягнибок

Засвідчили: Від Європейського Союзу: Федеральний міністр закордонних справ Федеративної Республіки Німеччина Франк-Вальтер Штайнмаєр, Міністр закордонних справ Республіки Польща Радослав Сікорський та керівник департаменту континентальної Європи Міністерства закордонних справ Французької Республіки Ерік Фурн'є».

Пізніше на Майдані сотник Володимир Парасюк назвав цей документ «зрадою». Але, якщо вчитатися в текст угоди, стає зрозумілим: це дійсно капітуляція, Янукович здався і своїм підписом фактично особисто схвалив усі наступні дії Верховної Ради і перехідного уряду. Тож про жодний «державний переворот», словами про який так любить кидатися Азаров, не йшлося.

І Янукович, і Путін за його плечима уже знали: час проросійського режиму в Україні скінчився.

Цього ж дня парламент абсолютною більшістю голосів – 386 – схвалює у цілому Закон «Про відновлення дії окремих положень Конституції України 2004 року». Наступним своїм рішенням нардепи відправляють у відставку міністра внутрішніх справ Захарченка і звільнюють від відповідальності всіх активістів Євромайдану. Рада також імплементує до національного законодавства положення статті 19 Конвенції ООН проти Корупції, згідно з якими декриміналізується стаття, за якою було засуджено Юлію Тимошенко. Наступного дня її звільнюють.

Увечері на Майдані зібралося Віче. Люди прощалися з загиблими учасниками протесту, яких у жалобних промовах назвали «Небесною Сотнею». Під час прощання з загиблими лунала пісня «Плине кача...», яка стала українським народним реквіємом.

У ніч з 21 на 22 лютого Віктор Янукович із найближчим оточенням утікає з України. Спочатку він покидає Київ й виїжджає до Харкова, де за підтримки Росії намагався влаштувати з'їзд для відділення східних регіонів від України. Однак цей план зазнає поразки. Янукович та більшість членів його уряду втікають до путінської Росії.

Зранку того ж дня активісти, журналісти та волонтери прибувають до Межигір'я, аби перевірити інформацію про втечу Януковича. Охорони в маєтку немає, прислуги теж. Тисячі документів плавають у Дніпрі, а на записах камер спостереження видно, що вночі з резиденції поспіхом вивезли кілька вантажівок дорогоцінних речей.

23 лютого народні депутати 328 голосами ухвалюють постанову «Про самоусунення Президента України від виконання конституційних повноважень та призначення позачергових виборів Президента України». Вибори призначені на 25 травня 2014 року. Виконання обов'язків Президента України покладається на спікера парламенту Олександра Турчинова.

27 лютого Арсенія Яценюка призначають прем'єр-міністром України. Здавалося, найгірше позаду, а попереду лише світле вільне майбутнє.

Та саме в цей день, 27 лютого спецпідрозділи ГРУ Росії займають приміщення Верховної Ради і Ради міністрів Криму. Того ж дня Верховна рада Криму оголошує про проведення на півострові референдуму про приєднання до Росії.

Дзвіночок лунає днем раніше, коли 26 лютого у Сімферополі збирається мирний мітинг кримських татар на підтримку територіальної цілісності України та проти проведення позачергової сесії Верховної ради Криму. Тоді біля будівлі кримського парламенту з ініціативи Меджлісу мітингує близько 12 тис. кримських татар. Вони тримають у руках свої національні прапори та прапори України. Мітингувальники скандують: «Слава Україні – Героям слава!», «Банду геть!», «Крим – Україна!» тощо. На противагу цьому мітингу керовані з Москви проросійські сили організовують мітинг «Русского єдінства», фронтменом якого став поплічник російських окупантів Сергій Аксьонов. Тоді в результаті сутичок двоє людей загинули й декілька зазнали поранень.

Як свідчить напис на путінській медалі «За возвращение Крыма», операція вторгнення розпочалася ще 20 лютого. Цього дня на півострові з'явилися вантажівки без номерів і так звані «зелені чоловічки» – озброєні до зубів військові без розпізнавальних знаків.

Водночас відбулося створення й озброєння регулярних збройних формувань найманців із числа місцевих жителів, якими керували офіцери спецслужб і Збройних сил Російської Федерації.

Раптова втеча Януковича у ніч на 22 лютого стає цілком зрозумілою. Він знав про плани Путіна і знав, що доведеться відповідати й за це.

Утім, за даними міжнародних розвідувальних організацій, анексія Криму готувалася 5-7 років, а отже події на Майдані жодним чином на плани Путіна щодо України не вплинули.

Світлана Карабань, Євген Якунов. Київ.

Фото Андрія Кравченка